Особливості розвитку культури в епоху Середньовіччя
Великою заслугою середньовічної медицини Сходу стало створення громадських лікарень і аптек. Лікарні виникали на основі притулків для подорожніх, цьому сприяв розвиток торгівлі і необхідність надавати допо¬могу хворим, які зупинялися в заїзних дворах. Утриман¬ня лікарень у Візантії знаходилось у віданні церкви. В статутах візантійських монастирів містився детальний опис розпорядку лікарень, організації навчання лікарській справі, надання допомоги хворим.
Завдяки постійним зв'язкам з Візантією Київська Русь раніше, ніж народи Західної Європи, ознайомилася з культурними досягненнями античного світу.
Після занепаду Римської імперії та поділу її на дві частини центром Східної Римської імперії стає Константинополь, заснований у 330 р. на місці давньогрецького поселення Візантій. Звідси й походить назва величезної наддержави - Візантії, до якої входили в різні часи Македонія, Сирія, Мала Азія, Єгипет. Природно, що на мистецтво Візантії, яке роз¬вивалося майже протягом тисячоліття (395-1453), вплива¬ли не тільки греко-елліністичні традиції, а й художня куль¬тура Передньго Сходу, а також варварських держав, у тому числі сусідів-слов'ян.За епохи Середньовіччя християнська ідеологія проникає в усі сфери Суспільного життя, підкорюючи собі філософію, науку, мистецтво. Світська і духовна влади взаємно допов¬нюють одна одну: могутні феодали були водночас і всесиль¬ними церковниками. Мистецтво цього періоду мало вираз¬но релігійний характер. Фізично й духовно досконала лю¬дина провідний мотив античного мистецтва - більше не привертає уваги художників. Відтепер проповідуються аске¬тичні ідеали, віра у потойбічний світ стає могутнім знаряд¬дям у руках церкви, диктує мистецтву основну тематику.
Мистецтво Візантії було підпорядковане догмам хрис¬тиянства. Художник повністю залежав від вироблених раз і назавжди, встановлених православною церквою канонів. Значні досягнення мистецтва Візантії пов'язані із храмо¬вим будівництвом. Шедевром ранньовізантійської архітек¬тури є собор св. Софії в Константинополі (532-537 рр.). Це величезна й масивна споруда заввишки 55 м. В основі її композиції - тринефна базиліка - видовжена, прямокутна будівля. Високе склепіння увінчувалося гігантським куполом (його діаметр - 31 м), оточеним з обох боків напівкуполами. Сорок вузьких вікон, розміщених в основі центрального ку¬пола, пропускають у внутрішнє приміщення світло, завдяки чому конструкція здається легкою і просторою.
Пізніше, у IX ст., панівним в архітектурі стає так зва¬ний хрестово-купольний тип церковних споруд. Ці храми увінчувалися банями-куполами. Прикладом пам'ятників такого типу є храм Феодора в Афінах.
До визначних пам'ятників візантійської архітектури належать храми, побудовані в Равенні: тринефна базиліка Сан Аполінаре (549 р.) і центральнокупольна церква Сан Вітале (526-547 pp.), оздоблені розкішними мозаїками.
На Візантійський живопис, який, на жаль, погано збе¬рігся до наших часів, помітно вплинули елліністичні тра¬диції. Мозаїка в церквах Нікеї, Равенни та Фессалонік, фрески в Кастельсепріо зображують сцени, пов'язані з життям Христа.
Уявлення про ранній період живопису Візантії дають мозаїки Равенни, зокрема церкви Сан Вітале. Серед кра¬щих- композиції "Імператор Юстиніан з почтом" та "Імператриця Феодора з почтом". Кольорова гама мозаїк насичена яскравими золотистими, білими, блакитними, червоними барвами, що мерехтять і переливаються.
Живописна культура Візантії досягає розквіту в IX-X ст. До цього періоду належать мозаїки церкви св. Софії, які зображають сцени міфічних персонажів та історичних осіб: імператор Лев Мудрий перед троном Христа, імператор Костянтин дарує Богоматері засноване ним місто тощо. Об'ємне моделювання, портретна схожість, благородні про¬порції фігур, контрастна, багатокольорова гама характери¬зують ці мозаїки.
Зразки пізніших мозаїк збереглися в церквах Успіння в Нікеї та Дафні (біля Афін). Мозаїки тут складають орга¬нічну єдність з конструкцією храмів. Вони розміщені у верхній частині будівель і добре узгоджені із загальними архітектурними формами.
Нищівного удару Візантійській імперії на початку XIII ст. завдали хрестові походи. Храми і палаци були погра¬бовані, художні цінності - вивезені, майстри, які залиши¬лися живими, емігрували. Проте вже на межі XIII і XIV ст. у візантійській культурі почалося своєрідне відродження мистецтва.
Повернення до традицій античності сприймалось як утвердження свого національного стилю. У живописі в цей час розширюється сама тематика, у композиціях переважа¬ють розповідні елементи, зростає роль пейзажу. Стіни хра¬мів вкривають багатошаровими фресками, більше викори¬стовується декор. Відомими пам'ятками цього часу є моза¬їки монастиря Хора в Константинополі. Сцени на біблійні сюжети пройняті життєвою вірогідністю та емоційністю.