Особливості розвитку культури в епоху Середньовіччя

Особливості розвитку культури в епоху Середньовіччя

План

1. Особливості культури Візантії.

2. Історичні передумови становлення культу¬ри Середньовіччя.

3. Наука і освіта в епоху Середньовіччя. Роз¬виток медичних знань.

4. Література й образотворче мистецтво середньовічної Європи.

Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій.

У культурному житті розмаїта візантійська культуроло¬гія розмежовується на такі основні періоди:

1) відмирання античності і встановлення нової середньо¬вічної культури в дусі християнського віровчення (IV- VII ст.); 2) культурний спад у зв'язку з економічним зане¬падом та аграризацією міст (кінець VII- початок IX ст.); 3) нове культурне піднесення Константинополя та інших провінційних міст (середина IX-X ст.); 4) найвищий роз¬виток візантійської культури, зумовлений розквітом місь¬кого життя (XI-XII ст.); 5) занепад культури, викликаний політичним ослабленням Візантії (кінець XII-XIII ст.); 6) зародження обмеженого візантійського гуманізму, харак¬терною ознакою якого було відновлення античної освіче¬ності (XIV - початок XV ст.).

Слід підкреслити, що культура Візантії - це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхньо¬го синтезу, зумовленого географічним положенням і багато¬національним характером Візантійської держави. Пере¬плетення європейських та азіатських впливів, греко-римських і східних традицій наклало відбиток на суспільне життя, релігійно-філософські ідеї, літературу та мистецтво Візантії. Своєрідність візантійської цивілізації полягає в тому, що вона відрізняється від середньовічної культури Західної Європи елементами східних цивілізацій і спадкоємністю культур Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

У Візантії існувала мовна та релігійна спільність. Етнічну основу цієї держави становили греки та еллінізоване насе¬лення областей, де панували грецька мова й античні зви¬чаї. Тут довго зберігалася романізація адміністративного апарату, армії та судочинства. Державною мовою була ла¬тина, а з VII ст. - грецька мова. В духовному житті візан¬тійського суспільства панувало християнство, антична куль¬турна спадщина тут була піддана відчутному впливу його греко-православного різновиду.

Відмінності православ'я від католицизму відбились у своєрідності філософсько-богословських поглядів грецько¬го Сходу, в догматиці, літургії та обрядовості православної церкви, системі християнських етичних та естетичних цін¬ностей Візантії.

Оскільки візантійська культура, на відміну від середньо¬вічної західноєвропейської, спиралася не лише на христи¬янство, але й на античну спадщину, це проявилося не тільки в мистецтві, але й в науці, зокрема медичній. Лікарі Візантії були добре знайомі з творами медиків Греції і Риму.

Лікар візантійського імператора Юліана Відступника Орибазій (326-403 pp. н.е.) зібрав грецьку медичну літера¬туру і створив численну медичну енциклопедію "Синопсис" у 70-ти томах. Крім витягів з робіт різних авторів, Орибазій включив у книгу власні висновки і узагальнення.

Подібно до Орибазія, енциклопедистами у Візантійській імперії були Олександир Тральський, Аецій Амідійський (VI ст.), Павел Егінський (VII ст.). Створення таких енци¬клопедій стало значним вкладом візантійських вчених у збереження наукових знань стародавнього світу.

У середині IX ст. у Візантії утворюються вищі навчальні заклади, де поряд з філософією, математикою, астрономією, філологією викладалася також медицина.