Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ ст
"Вагомий внесок у розвиток експресіонізму зробив відо¬мий австрійський художник Оскар Кокошка (1886-1980). Він - маляр і графік, драматург і артист-декламатор. Але всі прояви його таланту незмінно свідчать про схильність до експресіоністського світогляду та естетики.
Близьку німецьким експресіоністам доктрину емоційно-колористичного живопису сповідували паризькі фовісти (від франц. - дикі). Вони утверджували свого роду живопис "без правил", за що й отримали від критиків цю іронічну назву. До групи фовістів входили А. Матісс, А. Де¬рен, М. Вламінк, А. Марке та ін. їх об'єднувало прагнен¬ня до створення художніх образів винятково за допомогою яскравої відкритої барви, експресивних, напружених кольо¬рових симфоній. Основні кольорові композиції фовісти брали з природи, максимально посилюючи та загострюю¬чи їх. Від "Мосту" та інших експресіоністів їх відрізняло більш оптимістичне ставлення до життя, прагнення відтво¬рити красу та гармонію, яких так не вистачає світу.
Експресіонізм, який виник у живописі, так чи інакше виявився у всіх видах мистецтва. Він посідав суттєве місце в німецькій та австрійській поезії (Г. Тракль, Ф. Верфель, ранній Й. Бехер). Риси експресіонізму притаманні прозі І. Франка та Ф. Кафки. Одним з провідних жанрів експре¬сіонізму є публіцистична драма, або "драма крику", з її "вселенськими конфліктами", абстрагованим образом людини, уривчастою "телеграфною мовою", різкою плас¬тикою (п'єси В. Хазенклавера, Г. Кайзера, Е. Толлерата ін.).
Розквіт європейського експресіоналізму у цілому завершується на початку 30-х років. Але його ідеї та прийо¬ми продовжують впливати на творчість різних за своїми поглядами діячів культури, адже експресіонізму була вла¬стива найхарактерніша для культури XX ст. риса - загос¬трено-контрастне бачення світу. Експресіонізм і сьогодні має коло своїх шанувальників. Ще одним художнім напря¬мом, який мав довгочасні наслідки та спричинив значний вплив на розвиток модерністського мистецтва, був кубізм (від франц. cube - куб). Він виник у Парижі також на по¬чатку століття. На думку деяких тогочасних теоретиків мистецтва, кубізм зробив "революційний переворот", та¬кий самий, що його зазнав живопис у добу Ренесансу. Так само, як і експресіоністи, кубісти прагнули виразити свій внутрішній світ, вважаючи його єдиним джерелом творчо¬го натхнення. Вони відмовилися від традиційних художніх засобів - передача тривимірного простору, атмосфери, світла, почали розробляти нові форми багатовимірної пер¬спективи, які б дали змогу показати об'єкт усебічно, у вигляді безлічі площин, які перетинаються між собою, ут¬ворюючи напівпрозорі чотирикутники, трикутники, півко¬ла. Все це, на думку кубістів, повинно не лише допомогти глядачеві скласти панорамно об'ємне уявлення про об'єкт, але й показати вихідні форми речей. Конструктивна схожість усіх предметів, їхні взаємозв'язок та взаємодія - ось що в першу чергу цікавило та хвилювало кубістів.
З кубізмом у різні часи пов'язувалася творчість багать¬ох митців, проте найголовнішу роль у становленні нового напрямку відіграли іспанець Пабло Пікассо (1881 - 1973) та француз Жорж Брак (1881 - 1963).
Розквіт сюрреалізму припадає на 1924-1938 рр. Най¬яскравішим представником сюрреалізму по праву вважається відомий іспанський художник Сальвадор Далі (нар. 1904 р.). Його картини являють собою ірраціональні комбінації суто реальних предметів, які мають натуралістичний вигляд або парадоксальним способом деформовані.Наприкінці 40-х років - початку 50-х усі школи захід¬ного мистецтва, зокрема сюрреалізм, були відсунуті на задній план абстракціонізмом (від лат. abctractio - далекий від дійсності). Найвідоміше визначення абстракціонізму належить апологету цього напряму, французькому мистец¬твознавцю та художнику М.Сефору. Він називав абстрак¬тним будь-яке мистецтво, яке не містить у собі жодного нагадування про дійсність, жодного відгуку цієї дійсності. Це - "безпредметне" мистецтво. Дійсно, на полотнах аб¬стракціоністів важко знайти що-небудь, що нагадувало б звичайний світ, що оточує людину.
Апофеоз абстракціонізму сягає другої половини XX ст. Проте його витоки слід шукати на початку століття, коли були створені перші абстрактні композиції та здійснені спроби розробити відповідні теоретичні засади. Першим ху¬дожником та теоретиком абстракціонізму вважається Ва¬силь Кандінський. Його захоплення експресіонізмом було недовгим і вже в 1912р. в книзі "Про духовне в мистецтві" він висловлює кредо абстракціонізму. Переконаний ідеа¬ліст, людина з яскраво вираженими релігійними почуття¬ми, В.Кандінський не приймає дійсності, вважаючи, що митцю не потрібне те, що його оточує. Єдиний предмет творчості, що заслуговує на увагу митця, - це його влас¬ний духовний світ, стан власної душі. Символами цього стану можуть бути лише "чисті", взяті самі по собі, лінії, барви, форми. Наприклад, за В. Кандінським, жовтий колір є символом безумства, синій кличе людину в безкрайні про¬стори, свідчить про прагнення до надприроднього, чисто¬го, зелений символізує ідеальну гармонію, а фіалковий - хворобливість, згасання і тому подібне.
Нове покоління абстракціоністів, яке прийшло в мис¬тецтво після другої світової війни (Дж. Поллок, В. де Кунінг та ін.), продовжуючи пошуки абстракціоністів початку сто¬ліття, розробило нові прийоми та засоби. Зокрема, амери¬канський живописець Джексон Поллок (1912 - 1956) став засновником "абстрактного експресіонізму". Акцент він зробив на самому процесі художньої творчості, який стає самоціллю. Звідси бере початок так званий живопис - дія. В процесі роботи художник хаотично, імпульсивне накла¬дає фарби на полотно. Для цього використовуються не лише пензлі, але й палиці, ложки тощо. Все це відповідало принципу психологічного автоматизму, який застосовував¬ся і в сюрреалізмі.