Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ ст
Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ ст
План
Особливості розвитку світової культури ХХ ст.
Основні напрями і тенденції розвитку культури ХХ ст.
1. Враховуючи унікальність XX ст., його технологіч¬ну, екологічну, соціально-політичну та духовну своєрід¬ність, вже зараз можна зробити деякі висновки з приводу того стану культури, в якому опинилося людство на рубежі III тис. своєї історії.
На перший погляд здається, що расово-етнічна, лінгві¬стична, соціально-економічна розмаїтість сучасних на¬родів земної кулі не дає підстав для вживання таких ка¬тегорій, як "світова культура", або "світова цивілізація XX ст.". Проте за зовнішнім проглядається цілісна кар¬тина із загальним сюжетом і навіть провідною ідеєю. Саме в нашому столітті заявили на повен голос про себе інтег¬раційні процеси. На планеті майже не залишилося куль¬тур, які б існували в ізоляції. Чинники зовнішнього впливу на культуру набули загальнопланетарного змісту, що при¬вело до появи універсальних процесів у галузі духовного життя. Безумовно, універсалістські тенденції виявляють¬ся в кожній національній культурі залежно від конкрет¬них складових історичного досвіду народу, його менталь¬ності, соціального устрою та економічного укладу, що створює в кожному конкретному випадку особливу куль¬турну ситуацію. Зокрема, в XX ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку, криза духовності, яка характе¬ризується передусім відчуженням мас від культурних над¬бань нації зокрема та людства взагалі, витісненням духов¬них цінностей на периферію людської свідомості, пану¬ванням стереотипів масової псевдокультури. З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов'язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно одухотвореним.
В океані пароксизмів нашого століття - кровопролит¬них світових та регіональних війн, ядерної загрози, націо¬нально-етнічних та релігійних конфліктів, політичного тоталітаризму, забруднення та нищення екології, зроста¬ючої егоїзації, роботизації людських індивідів тощо - ба¬гато хто починає сприймати культуру як "землю обітовану", як панацею, єдину рятівну силу, спроможну розв'я¬зати гордіїв вузол проблем сучасного людства.
Індустріалізація культури являє собою одну з закономір¬ностей даного століття. Наслідки цього процесу супереч¬ливі в духовному відношенні. Розвинута, з одного боку, техніка репродукування та тиражування робить мистецтво доступним для широкої аудиторії. З іншого - загальнодо¬ступність творів мистецтва перетворює їх на предмет по¬буту, знецінюючи їх. Полегшеність та спрощеність сприй¬няття робить не потрібною внутрішню підготовку до спілку¬вання з мистецтвом, що різко знижує його вплив на розвиток особистості. З технічними можливостями відтво¬рення мистецьких творів пов'язана й небезпека поширення “псевдокультури”, морально та естетично шкідливої, різноманітного кітчу, розрахованого на невимогливого ма¬сового споживача. На жаль, для більшості країн світу, в тому числі й для України, ця небезпека вже перетворилася в загрозливу реальність.
Протягом усього XX ст. відбувається поступовий зане¬пад традиційних релігійних засад культури в масовій свідо¬мості. Передусім це виявляється у концептуальних хрис¬тиянських моральних вимогах любові до Бога та любові до ближнього.
2. Однією з характерних рис культурного життя XX ст. є виникнення та поширення модернізму. Він виникає як своєрідна світоглядна та художньо-естетична реакція на поглиблення духовної кризи суспільства. При цьому мо¬дернізм заперечує можливості попередньої культури про¬тистояти руйнівним силам. Звідси різкий, а іноді й войов¬ничий антитрадиціоналізм модернізму, що інколи набуває бунтівних та екстравагантних форм виявлення.
Філософсько-світоглядними підвалинами модернізму були ідеї ірраціоналістичного волюнтаризму німецьких філософів Артура Шопенгауера (1788 - 1860) та Фрідріха Ніцше (1844 - 1900), інтуїтивізму французького мислителя Анрі Бергсона (1859 - 1941), психоаналізу австрійського філософа та лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда (1856 - 1939) та швейцарського психолога Карла Густава Юнга (1875 - 1961), екзистенціалізму французьких філософів та письмен¬ників Жана Поля Сартра (1905 - 1980), Альбера Камю (1913 - 1960) та німецького мислителя Мартіна Хайдеггера (1889 - 1976). Важливе значення для світоглядних засад модернізму мала й феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859-1938).Творчість усіх цих мислителів становить "золотий" фонд новітньої філософії, а разом з нею й сучасної куль¬тури, їхні роздуми про трагедію та крах традиційного гу¬манізму, історичну безвихідь, у якій опинилося людство, складний та суперечливий характер спілкування людини з навколишнім світом, її відчуженість від нього ж приму¬сили людство багато в чому переглянути свої погляди на світ і місце людини в цьому світі. Зокрема, в художніх творах, естетичних трактатах та публіцистичних деклара¬ціях модерністів найчастіше порушується проблема абсур¬дності світу, самотності та приреченості людини. Навіть ті твори модерністів, де домінують світлі, елегійні або навіть радісні емоції (наприклад, живописця та графіка Марка Шагала, 1887 - 1985; нідерландського живописця Піта Мондріана, 1872 - 1944; російського композитора та диригента Ігоря Стравинського, 1882 -1971; французького письменника Марселя Пруста, 1871 - 1922; англо-амери¬кан¬ського поета Томаса Еліста, 1888 - 1965; та ін.), просяк¬нуті мотивами втрати зв'язків з реальністю, в них відчу¬вається самотність митця, замкненого в колі своїх фантазій, спогадів та асоціацій.