Становище Української журналістики в 20-х роках

А. Самайлович “Два місяці в Стамбулі”, В.Стамбулов

“Зелена Бруса”, “Успіхи і труднощі будування нової Туреччини”. Число журналу присвячувалось десятиріччю турецької революції під проводом М.Кемаля.

При допомозі видавництва “Космос” “Червоний шлях” відіграв значну роль у налагоджені міжнародних контактів, брав активну участь у встановленні зворотнього зв’язку між закордонними та українськими культурними діячами, письменниками.

Чимале місце у журнал посідала літературна критика, хоч постає вона явищем досить складним та неоднорідним. Глибокі філологічні концепції тут межують з поверховими галасливими маніфестами; учнівство протиставляється професіоналізму і досвідченості. Рух критичної думки представлено такими різними (з точки зору естетичних позицій і професійної майстерності) іменами, як Д. Загул і О.Білецький, М. Зеров і Я.Савченко, О.Дерошкевич та І. Лакиза.

Критичний відділ “Червоного шляху” мав досить хаотичний вигляд. “де тут, справді система? Де політичне докладне вивчення точних літературних питань? Де загальні огляди літератури потрібні до оглядів тов.Коряка? Чому це виглядає докраю випадковим, безсистемним, спарадичним?- так зливою риторичних запитань характеризує його Ф.Якубовський .Його думка цілком збігається з думкою авторитетного вченого О.Дорошкевича, який писав з цього приводу: “критичний відділ поруч з красним письменством, дуже випадковий, дотого ж устаткований не так критичними, як історико- літературними матеріалами”. Загальний огляд критичних матеріалів дає змогу оцінити актуальність їх проблематики: журнал відгукувався на найгостріші питання, оперативно вміщуючи важливу й нову інформацію. Він надав свої сторінки діячам різних ідейно естетичних, стильових напрямків, охоче опублікував дискусійні матеріали, хоча не завжди уникав однозначності у постановці акцентів На початку 20-х років творча діяльність здійснювалась у світлі величезної соціальної катастрофи, що поставила під сумнів усі традиції і попередні здобутки людства. І хоч революція змістила деякі акценти культурного процесу, вона ще не могла істотно змінити психологію творчості, порвати з традиціями. Це був час незнищенних надій, нестримного оптимізму і безмежної віри.

А вже з другої половини 20-х років журнал починає визнавати періодичних політичних ударів. Перший припадає на кінець 1926 року, коли постановою ЦККП(б)У від 20-11-1926 року було усунуто з посади головного редактора О. Шумського і звільнено від роботи в журналі М. Хвильового. Це був сигнал про початок кінця українізації. Вже наприкінці 20-х стало цілком зрозуміло, що вона не має перспективи. Критичною, оголошеною для широкого загалу, було “припущення цілого ряду помилок редакцією журналу”, таких як публікація твору “Вбивство” М. Мошлянського та вихід першого зошита “Вапліте” під керівництвом Ялевого й Хвильового.

Постанова від 19 липня 1929 року вже напряму стосувалась “Червоного шляху”. На цей раз привернув до себе увагу твір маловідомого автора П. Ванченка “Оповідання про гніду кобилу” (1929, 3, 18-28). Він просякнутий неприхованою гіркою іронією стосовно обіцяного всенародного “благоденствія”, що нестиме при соціалізмі. Партійні “благодійники” настільки були налякані, що постановили не лише догану І. Куликові як постійно працюючому в редакції, але й:

А) конфіскувати примірники “Червоного шляху”, які ще не продані;

Б) доручити ЦК переглянути склад редколегій всіх (!) журналів.

1930 рік партією було використано для нагнітання обстановки в Україні, а саме – для “встановлення” зв’язку між СВУ і “шумськізмом”. У 1932 році “Червоний шлях” з номера в номер друкує статтю М. Рубача “Буржуазно-куркульська націоналістична ідеологія” під маркою “демократії трудового народу” (№5-8), в якій склалося М. Грушевського.

Про початок 30-х П.Панч –відповідальний секретар журналу, -писав у спогадах :”Продовжував існувати у столиці тільки позагуртковий журнал “Червоний шлях”, який злі язики назвали лантухом. Колишніх членів ВАПЛІТЕ, а потім Пролітфронту , він не задовольняв. Хотілось чогось нового”.У другий період діяльності журналу(1930-1936рр.) він зазнав не лише якісних, а й кількісних змін. Більшу частину журнальної площі починають займати постанови , матеріали з’їздів, виступи вождів та ідеологів, такі як : А. Хвиля “За творення великого мистецтва соціалістичної доби”, К. Сторчак “За марксистсько-ленінську чистоту в літературі , проти ворожої контрабанди ”, статті С. Косіора , П.Постишева, М. Попова , С. Щупака, І. Кириленка, Г. Петровського.