Становище Української журналістики в 20-х роках
Концепція “Червоного шляху” була детально продумана вищими партійними колами, а вихід його заздалегідь запланований. Перший секретар видання Ю.Озерський запрошуючи до співробітництва О.Досвітнього писав у листі до нього: “Журнал має характер літературно-художнього місячника, що своїм розміром наближався би “Красной ниви”. Це є здійснення того завдання, що вже давно поставили собі відповідальні політичні кола” .Лист Ю. Озерського - не єдине архівне свідчення, всякому підкреслюється зацікавлення журналом “відповідних політичних кіл”. Редактор журналу Г.Грінько повідомляв листом П. Ладана про створення місячника пишучи: “з кінця лютого цього року починає виходити у Харкові під моєю редакцією літературно – науковий і соціально – політичний журнал “Червоний шлях” українською мовою. Ми перший раз беремося за здобування щомісячного журналу. Наші політичні органи надають цій справі серйозне значення і треба зробити все, щоб вона не провалилась ”
На думку Я. Дашкевича, “нема підстав культурне відродження Радянської України середини 20-х – початку 30-х років вважати наслідком лиш апаратної українізації. Могутня революційна хвиля розкувала творчі можливості нації. Дерусифікація була не причиною, а навпаки одним з результатів культурного розквіту всього українського . Отже формально журнал створювався з метою задовольняння культурних потреб “широких народних мас”, а реально офіційні кола прагнули з його допомогою здійснити власні потреби – політичні”.
Одним із завдань, яке покладалось на журнал партійними функціонерами , було завдання протидії деяким органом національно-свідомої еміграції . За визначенням одного із тогочасних культурних діячів Є. Черняка, “журнал – це легка гармата в нашій ідеологічній боротьбі”. У стані нав’язаної згори холодної війни , прихованої чи відвертої ворожнечі перебували “Червоний шлях” і “Нова Україна” . Останній видавався у Празі визначними українськими діячами В. Винниченком і М. Шаповалом з 1922 року. Винниченко одразу зрозумів , що “Червоний шлях” це зброя , спрямована проти “Нової України ”, навіть звинуватив організаторів у запозиченні програми його журналу . В запалі письменник кидає різкі звинувачення редактору нового видання , тодішньому наркому освіти Г. Гринькові : ”Це маленький урядовець з тої боротьбістської мошки , що приладналась до московського меду ”, запроданець , холуй , зрадник і т. д. Між журналами точилась негласна боротьба за кращих письменників . Деякі віддавали перевагу емігрантському виданню. Але це не було виявом вільної конкуренції часописів , швидше – підневільного становища митців.
Велика заслуга “Червоного шляху” полягає в тому, що досить швидко йому вдалося стати центром формування літературних смаків : згуртувати навколо себе письменників досвідчених і початківців , представників еміграції західноукраїнських земель . Через журнал читач мав змогу познайомитись з творчістю “плужан” (С.Пилипенко , А. Понів , І. Сенченко, А. Головко), членів спілки пролетарських письменників «Гарт” (П. Тичина, М. Йогансен , І. Кулик , В. Сосюра, О. Досвітній ),”ланківців”(Г.Косинка, В. Підмогильний ,Б. Антоненко-Давидович , Є. Плужний,Т. Осьмачка ),”неокласиків”(М. Риильський, М. Зєров, П. Филипович, М. Драй-Хмара ),членів “Авангарду”(В. Поліщук, Л. Чернов-Малошийченко), футуристів (М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Слісаренко).
Старше письменницьке покоління (С. Васильченко, П. Копельгородський, М. Черняхівський, Г. Хоткевич. Х. Алчевська, Н. Романович-Ткаченко) брало участь у формуванні “обличчя” журналу разом з початківцями (С. Крижанівський, П. Усенко, О.Влизько, Т.Масенко).До співпраці в “Червоному шляху” були запрошені ті з західноукраїнських письменників, які прихильно ставились до радянської України ( В.Стефаник, М.Черемшина, О.Кобилянська, А Чайковський, Н. Кобринська, М.Козоріс.); відомі майстри слова із світовим іменем (Мартін Андерсен-Нексе, Зденик Неєдли, Ептон Синклер); представники української міграції лівих поглядів( І.Крушельницький, М.Ірчан, А.Павлюк).
Причини співробітництва в журналі іноземних культурних діячів стають зрозумілішими, коли розглянути їх на фоні тісних контактів”Червоного шляху” з колективом видавництва”Космос”. Це Україно-Американське видавниче товариство було створене в 1922 році з метою поширення марксистської літератури українською мовою серед робітників Америки, Канади, далеких країн Європи. Одна з функцій видавництва полягала в популяризації харківського місячника. Починаючи з першого номера, пересилка журналу за кордон стала регулярною. "Червоний шлях” користувався значним попитом серед українців Америки, Канади, Німеччини. Його ціна зросла з 50 до 75 центів. Не минуло й року, як П.Ладан (відповідальний редактор “Космосу”) писав до Г.Гринька : “Журнал має на своєму рахунку біля восьми тисяч доларів. Будуть ще. Популярність росте”1
Заслуга “Космосу” не лише в популяризації й створенні реклами “Червоного шляху”. Особисто П.Ладан та інші співробітники доклали всіх зусиль, щоб забезпечити публікації на його сторінках популярних іноземних письменників, політиків, культурних діячів.Більша частина цих публікацій припадає на 20-і роки . До них належать твори Георга Гайма , Ріхарда Демеля , Райнера Марії Рільке , Філіпа Супо , Артура Кестлера , Ліхтенштайна, Мартіна Нексе, Еміля Верхарна , Йогансена Бехера , Джона Дос-Пассоса та ін. Книга №2 журналу повністю присвячена Туреччині. Турецька поезія і проза представлена іменами Мехмеда Еміна, Ахмеда Хатіма, Суада Дервіша, Рахіка Халіда, Омара Сейф Еддіна . Опубліковані також статті, що торкались різних аспектів життя Туреччини – політичного, економічного, краєзнавчого: