Давньогрецька культура

Поеми «Іліада» та «Одіссея» є найбільш ранніми, що дійшли до нас, літера¬турними пам'ятками античності, їхнім автором вважається сліпий поет Гомер.

Епос пояснює причину війни — зневага, яку син троянського царя Пріама Паріс наніс спартанському цареві Менелаю: Паріс викрав у нього дружину — прекрасну Єлену. За закликом Менелая та його могутнього брата, царя «рясно-златих» Мікен, Агамемнона, греки-ахейці і виступили проти Трої. А втім, відповід¬но до міфу, коріння війни було глибшим: незгода між ахейцями та троянцями була лише земним завершенням сварки між богами. Не запрошена на бенкет богів богиня ворожнечі Ерида з'явилася на ньому і у розпалі свята кинула на стіл яблуко з написом «найчарівншіій». Між трьома богинями: Герою, Афіною і Афро-дітою спалахнула суперечка через цей подарунок. Зевс доручив розсудити його цінителю жіночої краси Парісу. Яблуко дісталося Афродіті, яка стала покрови¬телькою Паріса і Трої. А принижені Гера й Афіна встали на бік греків-ахейців.

Відзначимо один суттєвий штрих: створюючи поему у рамках Троянської війни, Гомер зображує протистояння двох героїв — Ахіллеса та Гектора. Не приховуючи свій еллінський патріотизм, Гомер все ж таки віддає перевагу герою з ворожого табору — Гектору. Гектор — улюблене дитя Гомера, це символ людського благородства. Ахіллес знаходить задоволення у війні, Гектор же її ненавидить. Протиставлення героїв — це не тільки зіткнення людських темпе¬раментів, а й двох стадій еволюції людства. Велич Ахіллеса висвітлюється від¬блисками пожежі приреченого світу — ахейського світу пограбунків та війн.

Гектор — провісник світу міст, людських колективів, що відстоюють свою землю і своє право.

Мить смерті — це й мить боротьби. Останній заклик Гектора — це заклик людини, яка породжує більш досконале людство, він звертає його до «людей майбутнього».

Перемога ахейців у Троянській війні була певним підсумком і провіс-ником лих. У кінці XIII ст. до н. е. племенний світ північнобалкансько-го регіону залучився до руху. Виникло багато варварських племен, до яких належали як народи, що розмовляли на діалекті грецької мови — дорійців, так і народності негрецького походження — фрако-іллірійського. Це була трагедія. Господарству мікенських держав було завдано неви¬правних збитків. Стрімко занепадали ремесло та торгівля, різко скорочувалася чисельність населення. Дорійці знищили правлячу верхівку палацових держав, мікенську культуру було зруйновано. Проте слід зазначити, що окремі острівці мікенської культури впереміш із знову заснованими поселеннями дорійців продовжували існувати до кінця XII ст. до н. е. Настає доба так званих «темних століть».

Для матеріальної культури Греції субмікенської доби (XII— IX ст. до н. е.) притаманні прояви поступової варваризації, аграрного анабіозу суспільства. Мистецтво «відгукнулося» появою у XI—Х ст. «протогеометричного» стилю та в ІХ—УІП ст. до н. е. «школи геомет¬ричного вазопису» (так звані дипілонські амфори та кратери).Грецька культура з XII ст. і аж до кінця VIII ст. до н. е. розвива¬лася в цілому в одному темпі з культурами варварської периферії. Перші ознаки самостійності й оригінальності з'являються до УН ст. Справ¬жній тріумф античного стилю відбувся у VI ст. до н.е. у вигляді монумен¬тальної скульптури «куросів» та «кор», у розписі античних чорнофі-гурних ваз. Шлях цей був надзвичайно складним й унікальним. Прак¬тично одночасно з цими подіями естетичної революції у Греції подібні явища, але зовсім іншого плану, розгорнулися у степовій і лісостеповій зонах Євразії. Від Ілірії та Подніпров я до Південного Сибіру форму¬ється мистецтво «звіриного стилю». Це пряма антитеза класичному грецькому мистецтву. Історичні шляхи античної культури та варварсь¬ких суспільств Євразії розходяться. У давньогрецькій культурі цього часу перемагають раціоналізм та рефлекторність. «Звіриний стиль» був породженням «первісного гілозоїзму», тобто загального одухотворення світу і безперервних взаємоперетворень його форм.

Наступні етапи давньогрецької культури датуються так:

архаїчний період — VII—VI ст. до н. е.;

класичний період— V— до останньої третини IV ст. до н. е.;

елліністичний період — остання третина IV ст.—І ст. до н. е.

Архаїчний період. Знаменує остаточну перемогу людського начала, зник жах перед Звірем.