Києво-Печерський заповідник
Під час монголо-татарської навали 1240 р. фортечні мури було зруйновано, але Троїцька церква лишилася неторканою і тому зберегла стародавні форми в наступні століття, змінивши лише декор.На північ від Печерського монастиря в 11-12 ст. було розташоване велике укріплене село Берестове, яке одержало свою назву від навколишнього берестового лісу. В літопису під 1072 р. згадується монастир Спаса, який знаходився в цьому селі. До наших днів від нього частково збереглася церква Спаса на Берестові, яка була побудована талановитими давньоруськими майстрами на рубежі 11-12 ст. Це велика шестистовпна триапсидна церква, складена із плінфи. З заходу до церкви прилягав притвор. Фасади церки оформлені пілястрами, декоративними двоуступчастими нішами.
Досить цікаві деталі хрестів, трикутників меандра, викладені з плінфи на “ребро”. Розташування внутрішніх приміщень церкви при заміському палаці князя. Над притвором розміщувалися хори, де під час богослужіння знаходились князь та його оточення. В південні частині притвору круглі сходи велина хори, зліва розміщувалась хрещальня – родова усипальниця князівського роду Мономаховичів. У 1157 р. тут було поховано сина Мономаха – князя Юрія Володимировича Долгорукого.
При ретельному дослідженні кладки Успенського собору, типової для споруд давньоруського періоду, відкривається прагнення майстрів застосувати мінімальну кількість дорогої цегли і максимальну місцевого валунного каменя. Ця ощадливість зодчих позначилася в застосуванні системи “полегшеної кладки”, яка складається із внутрішнього і зовнішнього облицювань, виконаних регулярною кладкою, і “ядра” між ними, заповненого нерегулярною масою. Фундаменти будівель було складено з бутового каменят на вапняному розчині. Сполучним розчином стін кладки була цементівка.
Облицювання стін виконувалось змішаною кладкою, при цьому кожен другий ряд плінфи ледь заглиблювався в товщу стіни, а виїмка заповнювалась цементівкою і ретельно затиралася. Чергування рядів оранжевої плінфи і рожевуватої цемениівки сворювало гру мальовничих смуг.
Монументальний живопис і мозаїка 10-13 ст. відігравали провідну роль в ідейно-образному втіленні задумів зодчих.
За літописними даними, в 1230 р. в Києві стався землетрус, внаслідок якого було зруйновано Успенський собор, Трапезну палату і дуже пошкоджено інші споруди Києво-Печерського монастиря. Невдовзі їх було відбудовано. Подальший розвиток архітектурного ансамблю монастиря був перерваний монголо-татарською навалою в 1240 р. У вогні пожеж загинули безцінні скарби. Відомості про відбудову арх.ітектурного ансамблю монастиря після його зруйнування ханом Батиєм дуже незначні, тому немає можливості на конкретних матеріалах розповісти про це.
Перша згадка про відбудову споруд монастиря належить до 1470 р. Того року київський князь Симеон Олелькович відбудував Успенський собор, про що свідчить скульптурний триптих, вмурований в його інтер’єр.
Київські землі, ослаблені монголо-татарською навалою, стали об’єктом захватів Великого князівства Литовського і Польської держави. Важкі соціально- економічні умови в 15-17 ст. не дозволяли споруджувати будівлі з цегли. Тому використовувався недовговічний, але доступний і дешевий будівельний матеріал – дерево. Саме дерев’яна народна архітектура стала сховищем вікового досвіду і виявилась невичерпним джерелом для творчості наступних поколінь.
Початок 18 ст. в історії культової архітектури характеризується взаємовпливом архітектури дерев’яних і кам’яних споруд. В цей перід набуває поширення будівництво тричастних хрестовокупольних храмів.
Архітектурний ансамбль Києво-Печерського монастиря, що склався в результаті будівництва в 15-18 ст., детально зафіксований у першому відомому малюнку – перспективі, який виконав український письменник А. Кальнофойський у 1638 р. Він зображує територію монастиря в межах, близьких чи навіть тотожним сучасним. Вона оточена дерев’яними стінами з вертикально поставлених колод, які зв’язані зверху тесаним карнизом. Троїцька надбрамна церква зберегла свій первісний барабан і купол, стіни завершалися закомарами. З обох боків вулиці, що вела до Успенського собору, знаходилися одноповерхові дерев’яні келії монахів.
За Троїцькими воротами зліва було влаштовано арочний прохід на територію Больницького монастиря, заснованого в 12 ст. , який входив до складу Києво-Печерського монастиря. Тут знаходились дерев’яна Микільсько-больницька церква і булинок лікарні.