Києво-Печерський заповідник
На мальовничих пагорбах правого берега Дніпра розміщений унікальний ансамбль Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника, який складався протягом дев’яти століть. У зовнішньому вигляді його споруд відбилася складна і своєрідна історія вітчизняної архітектури, знайшли втілення праця і талант народних майстрів багатьох поколінь.
До впровадження християнства в Давньоруській державі панувала язичеська релігія. Але в кінці 10 ст. виникла необхідність в централізації державної влади, об’єднанні давньоруських земель, що знайшло проявлення у прийнятті єдиної для всєї Русі релігії – християнства. З метою зміцнення християнської релігії князівська влада вільно сприяла винекненню монастирів, які повинні були проводити місіонерську діяльність серед населення.
Келії і церква заснованого Києво-Печерського монастиря були влаштовані в печерах високого придніпровського пагорба на території нинішніх Дальніх печер. Згодом син Ярослава Мудрого, Ізяслав, подарував монастирю надпечерний пагорб, і тут було споруджено дерев’яну церкву, келії та інші будівлі. Пізніше другий син Ярослава Мудрого, Святослав, приєднав велику ділянку землі на високому плато поблизу заміської князівської резиденциї в селі Берестове, де і було закладено в 1073-1078 рр. Перший кам’яний храм – Успенський собор.
Сучасне планувальне вирішення ансамблюзаповідника в цілому зберігає давнє планування. Воно було закріплене своєрідним рельєфом території.
На верхній території монастиря на початок 13 ст. було споруджено, крім Успенського собору, Іоанно-Предтеченську церкву, Троїцьку надбрамну церкву, Трапезну палату і фортечні мури.
Верхній пагорб(гора) за своїм положенням найвищий. Величний Успенський собор, займаючи найвищу точку на пагорбі, своїм об’ємом панував над монастирською забудовою, що оточує його, утворюючийого монументальне архітектурне ядро.
Він являв собою типовий взірець давньоруського шестистовпного хрестовокупольного храму. Шість хрестоподібних стовпів несли склепіння і ділили храм на три поздовжні частини (нефи), які закінчувалися на сході вівтарнимигранованими апсидами, а на заході – притвором, над яким розташовувалися хори.
Зодчий, який створив Успенський собор, встановив пропорції довжини і ширини храму 3:2. В кінці 11ст. до північної стіни собору була прибудована невелика чотиристовпна однобанна Іоано-Предтеченська церква.
Стіни Успенського собору та Іоанно-Предтеченської церкви було складено з тонкої цегли – плінфи і каменя-валуна способом змішаної кладки, а це дозволяло максимально використовувати валунний камінь. Кладка велася на розчині, який називається цементівкою, і складався з двох частин добре погашеного вапна, двох частин річкового піску і однієї частини потовченої цегли.
Стародавній архітектрний игляд собору ясно відбивав його конструктивну будову – плоскі лопатки на фасадах відповідали внутрішнім хрещатим стовпам , стіни завершувались напівкруглими закомарами, повторюючи форму склепінь, по яким будівля покривалася свинцевими листами.
Урочисто і пишно було вирішено інтер’єр храму. Стіни були розписані фресковим живописом і прикрашенні мозаїкою. Підлоги викладено шифернимиплитами, інкрустоваваними кольоровою смальтою. Вівтар відділявся мармуровою огорожею. В оздобленні інтер’єру собору брали участь як запрошені із Візантії, так і місцеві майстри. Літопис свідчить, що в розпису храму брав участь давньоруський художник Альпій.
На початку 12 ст. на захід від Успенського собору споруджується Троїцька надбрамна церква. Прототипом кам’яних воріт Печерського монастиря були Золоті ворота з Благовіщенською церквою над ними. В плані Троїцька церква майже квадратна (11,5*11 метрів), об’єм будівлі по горизонталі поділяєтьс на два яруси: нижній, в центральній частині якого розташовано головний вхід до монастиря, і верхній – власне чотиристовпна хрестовокупольна церква. Особливістю споруди є відсутність апсид, що виступають на східному фасаді (вони заховані в товщі стіни). Кожен фасад церкви членується пілястрами по вертикалі на три частини з дещо білбшою середньою. Пілястри зв’язувалися зверху трьома арочними закомарами.
В кінці 12 ст. до церкви з південного і північного боків було прибудовано кам’яні стіни, які утворили єдину оборонну систему, що охороняла вхід до монастиря.