УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ: ІСТОРІЯ ТА СЬОГОДЕННЯ
Є припущення, що назва "гривня" походить віл прикраси (гривни), яку виготовляли із заліза, бронзи, срібла, рідше із золота і яка мала форму обруча. Зазвичай його носили на шиї (на "загривку"). Гривна вважалася предметом роз-коші, і тому дозволити собі її мати могли люди високого достатку, причо¬му обох статей: прикрасу полюбляли як чоловіки, так і жінки. От чому грив¬на була відмінною ознакою князівської дружини, свідчила про приналеж¬ність до вищої знаті.З плином часу слово "гривня" втратило первинне значення і набуло ін-шого смислу, що відповідав певній вазі – вмісту цінного металу (срібла). Завдя-ки цьому вона й отримала назву – вагова. Вагова гривня важила 96 зо¬лотників (1 зол. – 4,266 г) і відповідала приблизно 1 фунту. Стандартом для гривні слу-гувала фіксована вага дирхеми: певна кількість однакових монет ва¬жила 49,25 г. Це спричинило появу рахунку монет на штуки (тобто число).
Завважимо, що наші пращури були непоганими математиками і впевне¬но орієнтувалися у зміні назв і тогочасних валютних курсів. Ось що пише у нуміз-матичному словнику про гривню його автор-укладач В.В.Зварич: "Грив¬ня, що складалася з певної кількості монет, називалася гривнею кун (грошо¬во-рахункова одиниця). Гривня срібла (вагова) і гривня кун (рахункова) ста¬ли на Русі платіжно-грошовими поняттями. Спочатку їхня вага була однаковою. Та згодом, унаслідок нестабільної ваги імпортованих монет, а та¬кож еволюції гри-вні як одиниці ваги, гривня срібла стала дорівнювати де¬кільком гривням кун. У XII столітті гривня срібла (майже 204 г) за цінністю дорівнювала вже чотирьом гривням куп (1 гривня кун – майже 51 г). Грив¬ня кун відповідала певній кілько-сті платіжних одиниць (монет). У XI століт¬ті гривня кун дорівнювала 20 нога-там (грошова одиниця, разом із гривнею та резаною становила кунно-грошову систему Стародавньої Русі, вага її – май¬же 2,5 г), 25 кунам, 50 резанам (одна з грошових монет Київської Русі). Ко¬ли назву "куна" отримав дирхем, що був ек-вівалентом шкурки куниці, то ек¬вівалент частини (відрізка) гривні кун назвали резаною. Гривня кун протягом століття зменшилася вдвічі".
Мабуть, наші пращури таки були оригіналами, інакше як же пояснити їхнє прагнення надати гривні незвичайної форми, а саме – шестикутної, та ще й вагою майже 140–160 г. Ці гривні, що виготовлялися у Києві з XI до 40-х років XIII століття, були в обігу переважно на південно-західних землях. Уче¬ні ви-словлюють припущення, що, можливо, ці гривні виготовлялися не лише у Киє-ві. Такі собі грошенята відтягали будь-яку кишеню. Та це не турбувало ні про-давців, ні покупців, гривню з успіхом використовували не тільки як платіжний засіб, а ще й накопичували про всяк випадок. Можна дійти висновку, що прада-вні слов’яни вірили у свою грошову одиницю і довіряли їй. Поряд із київськими гривнями в обігу були новгородські (за місцем їх знаходження) у вигляді срібних брусків (от коли прислужилися срібні арабські дирхеми, що їх завбачно заощаджували). Кожен такий гріш "тягнув" на 200-204 г.
Була ще чернігівська гривня, що пропорціями нагадувала київську, що-правда, була важчою за неї.
Безперечно, що такі зливки-важковики вирізнялися не лише солідною ва-гою, а й були недоступні для бідних людей через високу цінність. Дозволити собі таку розкіш могли найбагатші люди в державі, у чиїх руках акумулювали¬ся значні цінності. Розраховувалися зливками за дуже дорогі товари.
Те, що могли собі дозволити князь і його оточення, було недоступним для пересічного люду. В торговельних відносинах знову активізувалися това-рообмінні операції. Щоб підсилити останні, на ринок було викинуто, говоря¬чи сучасною мовою, товаро-гроші: намистини, шиферні прясла та черепашки-каурі (відомо кілька таких скарбів, що їх закопували на території Київської Русі). Такими замінниками грошей без перешкод розраховувалися під час купівлі-продажу.
І гривні-зливки, і грошові сурогати були характерними ознаками "безмо-нетного періоду", що припадає на XII, XIII та частково XIV століття.
Так тривало доти, аж доки монети знову не з’явилися в обігу. Монетний ренесанс розпочався у другій половині XIV століття. Цьому процесові сприяв розвиток зовнішніх і внутрішніх ринкових відносин, стабільність яких мала за-безпечуватися власною грошового одиницею. Монети, самостійне карбу¬вання яких почалося у другій половині XIV століття, були не лише видозміне¬ні, а й отримали інші назви: гроші, квартики, динарії, напівгрошовики тощо.
Про гривню ж не згадували до 1918 року, коли Україна намагалася втіли¬ти омріяну віками ідею створення національної валюти. Та спроба виявилася невдалою. На перешкоді стала тогочасна складна політична й економічна ситу-ація, у якій опинилася Україна. Дуже короткий термін відвела доля для друку-вання української грошової одиниці. За гетьмана Скоропадського (1915–1919 роки) було випущено в обіг знаки та білети державної скарбниці, державні кредитні білети тощо. Ці гроші вважалися офіційними скарбничими знаками.
Були в обігу й неофіційні гроші. Історія зберегла чимало прикладів гро-шової вакханалії. Хто тільки не випускав власної розрахункової одиниці: тим-часові уряди Сулькевича, Соломона Крима, білогвардійські формування Дені-кіна, Врангеля Поряд із загальнодержавними емісіями впродовж 1917-1919 ро-ків в Україні через нестачу грошової маси і розмінних купюр було в обігу 4,5 тисячі найменувань паперових грошових знаків, випущених місцевими вла-дами.Історична назва "гривня" повернулася в Україну у вересні 1996 року – ро-ку здійснення грошової реформи га уведення в обіг національної грошової оди-ниці.