УКРАЇНСЬКА ГРИВНЯ: ІСТОРІЯ ТА СЬОГОДЕННЯ
Однією з ознак державності є власна грошова одиниця.
Для України національна грошова одиниця – віками омріяна, багатьма поколіннями виплекана ідея, що уособлює жадану незалежність, самоутвер-дження нації. Надто довгим, тернистим і складним виявився шлях України до суверенної гривні. Шлях, припорошений пилом століть...
Перші ознаки грошового обігу на території Східної Європи з’явилися у VIII столітті. До того наші далекі пращури не надто переймалися проблемами розрахунків, купуючи товари як у земляків, так і у заїжджих негоціантів. На безкраїх зелених угіддях паслися череди великої рогатої худоби, отари овець. На ситій, багатій чорноземами землі густо врунилися пшениця, жито, овес. У безмежних лісах кишіло дичиною, звіром.
Усі ці дари природи використовувалися як еквівалент вартості. Обмінні операції, або, кажучи сучасною мовою, бартер, уповні влаштовували торгую¬чі сторони, оскільки альтернативи подібним взаємостосункам не було. Аж поки на теренах ранньофеодальної давньоруської держави не повіяв вітерець цивілізації із Близького Сходу. Він приніс із собою нове для давніх слов’ян поняття "гро-ші", а точніше, срібні дирхеми. Грошова інтервенція поступово почала витісня-ти з ринку товарну форму оплати. Шкіра, зерно, хутро, віск, які мали великий попит у країнах Європи та арабського халіфату, із розряду розрахункових оди-ниць перейшли у розряд товару.
: На слов’янські землі арабські монети потрапляли двома основними тор-говими шляхами: південним (хозарським) – Дінцем до Чернігівської землі і далі на Київ, звідти – на північ і південь, та північним – зі столиці волзьких болгар річкою Окою на Київ.
Упродовж двох століть куфічні дирхеми дзвеніли в гаманцях і кишенях наших пращурів, виблискували на шиях та одязі чарівних слов’янок (винахід-ливі жінки перетворили монети на модні ювелірні прикраси, які й досі знахо¬дять у скарбах на території України).
Та наприкінці Х сторіччя монетне джерело поступово почало міліти. На слов’янські землі дирхем потрапляло менше й менше. Причина полягала у ви-снаженні родовищ срібла в арабських країнах. Монети ж, які були в обігу, пос-тупово зношувалися, втрачалася їхня цінність, вони не могли виконувати ролі повноцінної розрахункової одиниці.
Занепад іноземних грошей знаменував фінал першого етапу формування старовинної грошової системи Київської Русі: Поки дирхеми ще остаточно не вийшли з обігу, постало питання карбування власної грошової одиниці. Пер¬ші давньоруські монети з’явилися наприкінці Х – на початку XI століть. Зразком слугували візантійські монети – золоті соліди Василя II та Константина VII.
Варто зазначити, що Київська Русь мала досить суттєве значення у нала-годженні торговельних зв’язків між Візантією та Західною Європою, виступа-ючи надійним посередником і водночас учасником ринкових процесів. Тор¬гівля чітко регламентувалася угодами між давньоруськими князями та візантійськими імператорами, мала позитивне сальдо, тому й приносила чи¬малі доходи у князівську скарбницю.
Потреба у власних грошах ставала дедалі очевиднішою. І їх почали карбу-вати при дворі Володимира Святославовича. Перші грошові знаки нарекли зла-тниками, трохи згодом з’явилися срібляники (кілька типів). На жаль, ні златни-ки, ні срібляники не виправдали покладених на них надій через низьку якість металу, з якого карбували монети, та через недосконалість виробничої бази. До того ж населення, що користувалося при розрахунках дзвінкою мо¬нетою, з не-відомих причин було не в захваті від неї. Тому златники та срібля¬ники карбува-ли протягом приблизно 25–30 років.
Однак випуск їх був знаменним. Вони символізували суверенність дав-ньоруської держави. Слід віддати належне майстрам-карбувальникам, які оз-доблювали монети оригінальними декларативними написами на зразок "Во-лодимир на столі (себто на престолі), а се его серебро (або злато)" – тобто гро-ші.
Отже, власне монетне господарство Київської Русі, так і не ставши на но-ги, почало занепадати. Літописні свідчення донесли до нас назви грошей: куна, ногата, резана, вевериця, – аж поки всі ті назви не акумулювалися в єдиному грошово-розрахунковому понятті – гривня. З кінця ХІ століття вона забезпечу-ється зливками срібла, або так званими монетними гривнями. Гроші були не лише розрахунковою одиницею, а й засобом накопичення.