Красномовство слов'ян
У 1620 році створюється перша російська «Риторика» невідо¬мого автора, яка дійшла до нас у тридцяти шести списках. Вона була дуже популярним твором у Москві, Новгороді, Ярославлі, Ниловій пустині, Соловецькому монастирі тощо2. Це не самостійний російський твір, а переклад латинської риторики німецького вче¬ного Пилипа Меланхтона. Але при творчому ставленні до тексту ори¬гіналу, сюди були вписані уривки з глави про риторику «Сказання про сім вільних мудростей», а весь текст пристосовано до потреб місцевої освіти. «Риторика» має дві частини: «Про винайдення справ» та «Про прикрашання слова», написані у формі діалогу вчителя й учня, що було характерним для підручників Давньої Русі.
Своєрідним епіграфом, який визначає зміст ідеї цінної пам'ят¬ки слов'янського красномовства, можуть слугувати ось ці слова:
«Я — риторика добрословного і ясновидющого розуму, мною граматика виконується й діалектика прикрашається. Зв'язуючись із цими вченнями, я навчаю житейської мудрості і наставляю, як ясно складати доброчинні промови».Перша східнослов'янська «Риторика» є спадкоємницею тра¬дицій античного світу, настанов Цицерона, Демосфена, Таціта, Арістотеля. Вона стала підґрунтям для подальшого розвитку слов'ян¬ського красномовства, спираючись на кращих її служителів — Фео¬фана Прокоповича, Михайла Ломоносова.
Києво-Могилянська академія протягом тривалого часу була єди¬ним осередком просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та південних слов'янських країнах, мала статус євро¬пейського навчального закладу, а слава про її випускників сягала світового масштабу. Академія виконувала високу й благородну місію. Адже тут «наук визвольних навчаються й звідти підпору церкві пра¬вославній і вітчизні необхідну творять». Вона виникла в період за¬гального культурного піднесення на Українських землях, що було зумовлено соціально-економічним пожвавленням у другій половині XVI — на початку XVII ст.
Початок академії поклала Київська братська школа, заснована 1615 року; ідею підтримувало запорізьке козацтво та впливові освітні сили, які гуртувалися в той час у Києві. Школа досить швидко ста¬ла першим вищим загальноосвітнім навчальним закладом України.
Академія, маючи глибоко національне спрямування, керува¬лася системою і методами навчання кращих західноєвропейських уні¬верситетів. Її вихованці здобували різнобічну освіту і згодом става¬ли визначними громадськими, політичними, державними діячами, відомими вченими, художниками, композиторами, які успішно пра¬цювали в Україні та за її межами.
Унікальні набутки у вихованні й навчанні у Київській академії припадають на XVII—XVIII ст., коли тут читався курс риторики. До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики, з них 127 складені в академії. За свідченням В. Маслюка та 3. Хижняк, це були оригінальні курси риторики як за структурою, так і за змістом, у які органічно впліталися громадсько-політичні проблеми; більшою чи меншою мірою вони виконували соціальне замовлення щодо за¬хисту гноблених і беззахисних людей від іноземних поневолювачів та місцевих «держиморд», які зрадили інтереси народу. Переконли¬во це простежується на прикладах судових промов. Риторика в ака¬демії була найпопулярнішим предметом, бо мала постійне практичне застосування. Студентів навчали створювати промови (судові, па¬негіричні), писати вітальні, дякувальні, прохальні, прощальні ли¬сти тощо.
Києво-Могилянська академія увійшла до скарбниці вітчиз¬няної риторичної спадщини, а вивчення й осмислення нако¬пиченого тут досвіду риторичної науки дають духовно-інтелек¬туальну наснагу сучасним риторам та дослідникам. Ім'я ака¬демії прославили й такі видатні ритори-гуманісти, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов та інші просвітителі.
Феофан Прокопович (1681—1736) — видатний український вче¬ний, оратор, письменник, політичний і громадський діяч. Один із засновників стилю українського бароко з його демократичним ха¬рактером, зв'язком з народною творчістю, умілим використанням культурної спадщини.
Виходець із середніх верств суспільства, рано втратив батьків, виховувався у дядька. Закінчивши Київську академію, продовжував навчання в Польщі та Римі. Завдяки своєму ораторському таланту згодом досягає вищих посад держави, стає, по суті, правою рукою Петра І, його радником, главою «Ученої дружини». З 1706 року Ф. Прокопович — професор риторики Київської академії, курс якої у той час розглядався як унікальна наука про слово взагалі. Ритори¬ка вважалася «царицею душ», «княгинею мистецтв». Спадщину ви¬датного українського просвітителя високо цінували Пушкін, Сума¬роков, Фонвізін та ін.
Підручник риторики, який створив Ф. Прокопович, увібрав у себе прогресивні ідеї Арістотеля і складався з десяти книг: