Красномовство слов'ян
Християнська релігія, церква не схвалювали зовнішніх прийомів і вимагали від проповідників і слухачів стриманості. Крім проповідей, розвиваються й інші види духовного красномовства: похвальні промови, промови на освячення храмів.
У період середньовіччя у царині риторики панували догматизм і схоластика. Феодальний лад базувався на зовнішній силі, на зви¬чаї, що на практиці втілювався у чітко визначені, незмінні форму¬ли. О. Тимофеев писав: «Рішителем доль держав і приватних осіб був меч, а не слово».
Авторитет католицизму негативно позначився на розвиткові ри¬торики. У тих умовах вона не могла володіти творчою силою справ¬жнього мистецтва, а оратору не знаходилося місця у державному житті. Політичного красномовства тоді майже не існувало, а риторсь¬ке мистецтво розвивалося здебільшого на церковних кафедрах, в університетах.
Занепад і відродження риторики не могли не позначитися на розвитку людини і суспільства. Реабілітація цього предмета в сис¬темі освіти почалася наприкінці середньовіччя. Риториці відводилося почесне місце у прагненні людини оволодіти світом через ан¬тичний логос — єдність і гармонію думки та слова.
Першою серйозною спробою опису історії слов'янської рито¬рики є праця В. Аннушкіна «Перша російська «Риторика» (М., 1989), в якій аналізується риторика «Сказання про сім вільних муд¬ростей», «Риторика» (1629). Тут міститься багатий і глибокий мате¬ріал з історії слов'янської риторичної науки.
Після хрещення Русі активно створюються пам'ятки писем¬ності, розвивається мистецтво, архітектура, література, культура слов'ян, зокрема й риторична. Перлина слов'янської літератури «Слово о полку Ігоревім» донесла до наших днів «золоте слово» Свя¬тослава, що є взірцем високої риторичної культури того часу.
Найвідомішими ораторами Київської Русі були Іларіон та Ки¬рило Туровський.
Іларіон (XI ст.) — перший Київський митрополит, давньорусь¬кий письменник, талановитий оратор. Найвідомішою його пропо¬віддю є «Слово про закон і благодать», де з патріотичних позицій оцінено діяльність давньоруських князів і визначну роль Київської Русі '.
Їларіон гаряче виступає проти зазіхань Візантії на Київську Русь, красномовно і переконливо доводить містичність вчення про месіанську роль будь-якого народу, обстоює самостійність Русі. Дос¬лідники риторичної спадщини Іларіона відзначали такі особливості «Слова», як яскрава образність, емоційність, надзвичайна ме¬лодійність.
Постать митрополита Іларіона, його риторична спадщина на¬дихали нащадків на опанування риторичних й морально-етичних сек¬ретів цієї видатної фігури слов'янської культури.
Кирило Туровський (XI ст.) — блискучий оратор і представник урочистого красномовства Київської Русі. Він закликав уважно вив¬чати минуле, прикрашати діяння героїв відповідними словами:
«Прикрасять словами й звеличать царів... і, славлячи їх, похвалами кінчають».
К. Туровський — яскравий приклад творця величально-похваль¬них, піднесених промов, якого ми сповна можемо назвати вели¬ким «піснетворцем» Київської Русі. Неабияку риторичну цінність становить «Слово в новий тиждень після Пасхи», яке він побудував на порівнянні «церкви Христової» з навколишньою природою. В ньому— низка блискучих метафор про роль ритора, проповідника.
Ось характерний приклад: «Нині ратаї слова, приводячи сло¬весних ягнят до духовного ярма і занурюючи... рало у мисленнєвих борознах, проводячи борозну покаяння й засипаючи сім'я духов¬не, надіями майбутніх благ веселяться».
Красномовство слов'ян базувалося як на класичній античній риториці, так і на досягненнях західноєвропейської думки. Роль ри¬торичного слова була напрочуд важливою у боротьбі слов'янських народів за національне визволення, проти окатоличення, проти власних експлуататорів та гнобителів. Кращі художні твори видат¬них майстрів слова ставали народними, національними. Зокрема, така доля судилася ряду поезій Григорія Сковороди («Всякому го¬роду нрав і права» тощо).