Проблеми національних меншин у дослідженнях з історії Волині
Історія різних етнічних груп в Україні дедалі більше привертає увагу дослі-дників, істориків, мовознавців, етнологів. Інтерес науковців викликають не тільки процеси появи і оселення різноманітних груп в анклаві автохтонного українського населення, але і економічне та культурне функціонування цих груп в місцях розселення, їх взаємодія із українцями, взаємини та багато інших проблем.
Найрізноманітніші сторони згаданого процесу розглядають сучасні істори-ки, особливо багатими на дослідження з проблем національних меншин стали 80-90-ті роки ХХ століття, коли почали відкриватися нові, невідомі або забуті досьо-годні сторінки історії, коли стали більш доступними широкому загалу публікації вчених Польщі, Словаччини, Угорщини, Чехії, Німеччини.
Різноманітний склад населення Волині, що особливо рельєфно став виявля-тися у ХІХ столітті, вже тоді був предметом вивчення. З перших десятиліть дев’ятнадцятого століття у Волинській губернії фіксуються чисельні групи німців, поляків, євреїв, чехів, караїмів. Отримуючи статус колоністів, іноземці осе-ляються, купують нерухомість, утворюють окремі поселення із своїм самовряду-ванням, засновують школи. Відчутне зростання імігрантів на території Волині викликало цілий комплекс проблем, які уряд Росії намагався вирішити через по-переднє вивчення, збір статистичних даних і т.п. Саме такі завдання ставилися перед державними чиновниками, яких відряджали в губернію уряд та Святійший Синод. Серед них О. Воронін, Є. Крижановський, І. Рудченко, результатами ви-вчення ними питань про іноземних поселенців та їх побут і звичаї стали опублі-ковані матеріали [1;4;3].
Царські чиновники нерідко писали свої доповідні записки за певним планом, пункти якого були визначені урядовцями наперед. Такий план обов’язково передбачав стандартний набір відомостей, як то: кількість поселенців (сімей), мі-сце їх попереднього помешкання і місце оселення, кількість придбаної та орендо-ваної землі, віросповідання, кількість заснованих ними поселень і т. ін. До вказа-них відомостей додавались власні думки і враження, характеристики способу життя, побуту і звичаїв колоністів. Нерідко містилися висновки у стосунку пода-льшого влаштування життя іноземних поселян та політики влади щодо них.
В опублікованих записках автори в цілому позитивно оцінювали вплив іно-земних поселенців на економічний та культурний розвиток Волині. “…Нельзя не признать огромной пользы и выгоды, – пише О. Воронін, – какой она (колониза-ция) дает стране, превнося с собой не только капитал рабочей силы, труда и зна-ния, но и значительные сбережения, <…> колонисты разрабатывают обширные пространства земель, лежавшие в запустении, обращая волынские пески и болота в плодоносные нивы, населяя пустоши и внося движение и жизнь там, где до по-явления колонистов царствовали глушь и дичь. Появление деятельных и энер-гичных земледельцев, усвоивших приемы высшей культуры, среди нашего кре-стьянства не может не остаться без влияния на него в культурообразном отноше-нии…” [1, 15].
Однак, поряд із позитивним впливом колонізації О. Воронін, а за ним і І. Рудченко, звертали увагу на політичну сторону процесу. Вбачаючи небезпеку швидкого колонізаційного руху в західні губернії, царський чиновник пише: “…колонизация <…> быстро изменит характер землевладения на Волыни, отда-лит поставленную правительством цель – обрусение…” [1, 16]. Тому уряд, щоб привернути на свою сторону колоністів, надавав їм пільги по землеволодінню, самоврядуванню. В особливому становищі з цієї точки зору виявилися чеські пе-реселенці, щодо яких уряд прийняв спеціальну постанову і передбачав, що “…сила этого элемента <…> должна способствовать ославлению полонизма и католицизма в крае…” [3, 160-161].
Не дивлячись на схожість позицій І. Рудченка і О. Вороніна щодо іноземних колоністів, їх дослідження різняться. “Записка” І. Рудченка з’явилась у друці пізніше майже на десять років, у 1882 році, тоді, коли загальна лінія уряду щодо іноземців змінюється: внутрішня реакція 80 – 90-х років викликала до життя цілу низку обмежувальних законів [4]. Тому в дослідженні проглядаються риси саме такої зміни: оцінки більш категоричні, висновки різкіші. Окрім того, необхідно згадати, що Олександр Воронін, представляючи уряд, в той же час, завоював ав-торитет і у середовищі колоністів, які, покладаючись на його порядність і чес-ність, обрали Олександра Вороніна своїм уповноваженим.Окреме місце серед досліджень ХІХ ст. займає робота Є. Крижановського “Чехи на Волині” [4]. Є. Крижановський, дійсний статський радник, представляв Святійший Синод і за його завданням був відряджений на Волинь для вивчення релігійних справ чеських колоністів. Після польського повстання 1863 року като-ликам було заборонено купувати землю, тому чехи, переселяючись в Росію, на-зивали себе гуситами, послідовниками Яна Гуса, а значить мали право купувати землю. Крім того, у відповідності із згаданою постановою їм надавалася свобода совісті і був даний дозвіл на створення чесько-братської церкви. Аналізуючи до-кладно ці процеси Є. Крижановський зупиняється також і на причинах пересе-лення, і на побуті чехів на Волині. На відміну від досліджень О. Вороніна та І. Рудченка, що в своїй основі мали широкий статистичний матеріал, робота “Чехи на Волині” носить описовий характер, але дає багатий матеріал з історії чеської колонізації.