Село Уторопи

Учнівський ансамбль “Смерічка” повернув славу селу Уторопам. Починаючи з кінця 50их років, він гастролював по всій Україні, виступав у Києві на сцені Плацу “Україна”, у Львові, Івано-Франківську, Москві та в багатьох інших містах. І хто бачив виступи цього ансамблю, був захоплений майстерністю уторопських віртуозів. Про “Смерічку”. Про її керівника – директора Я.Грабовського писали багато в українській та зарубіжній прес. Сам Ярослав Грабовецький присвятив своє життя не лише школі та своїй “Смерічці”, він і громадський діяч та ініціатор багатьох патріотичних починань у селі. Так по його ініціативі в селі було побудовано методом народної будови нову двоповерхову школу, споруджено пам’ятник односельцям, які загинули на фронтах Другої Світової війни, а також пам’ятник Січовим стрільцям та воїнам УПА.

Уряд України високо оцінив багатолітню педагогічну та патріотично-громадську діяльність Я.Грабовецького і присвоїв йому почесне звання “Заслуженого вчителя України”.

Говорячи про суспільно-політичне життя села, не можна не згадати про діяльність культурно-освітнього товариства “Просвіта”. Це товариство особливо активізувало свою роботу в Уторопах, як і в інших селах Гуцульщини у ХХ-их роках 20-го століття. В читальні “Просвіти” було зосереджене все інтелектуальне і національне життя, вона стала головним центром українського національного відродження села. В уторопській “Просвіті” була бібліотека з досить великим книжковим фондом, працювало три гуртки: драматичний, хоровий та танцювальний. Ці гуртки користувалися великою популярністю, вони виступали з концертами не лише у своєму рідному селі, але і в сусідніх селах.

Одним із перших голів був національно-свідомий уторопчанин Дмитро Кашевка – батько активного громадського діяча, вчителя Юрія Кашевки.

Польські власті переслідували діяльність читальні “Просвіти”, неодноразово її закривали на певний час, а радянська влада зовсім закрила і заборонила її діяльність. Свою роботу сільське товариство “Просвіта” відновило вже у роки української Держави, головою сільського осре6едку працює заслужений вчитель України Я.Грабовецький.

Уторопи – це старовинне і, здається невелике гуцульське село, але в ньому народились, жили і працювали видатні люди, літописці, письменники, діячі національно-визвольної боротьби, вчителі, діячі культурного життя, які своєю діяльністю, подвижницькою працею збагатили національну і духовну культуру.

До таких видатних діячів належить перший літописець Гуцульщини Петро Ступницький (1785-1855 рр.). Він автор двох відомих нам цікавих “Пам’ятників”. Це записки (твір без назви) про останнє перебування запорізьких козаків на Буковині та Прикарпатті в 1771 р. та “Пам’ятник” (хроніка) – невелике, проте важливе джерело для вивчення історії Гуцульщини кінця ХVІІ – першої половини ХІХ століття.

Про життя та діяльність Петра Ступницького залишилося мало біографічних даних. Народився він в 1785 році в с. Уторопах на Гуцульщині, працював у різних селах священиком і помер в 1855 році.

П.Ступницький у своїх “Пам’ятниках” із симпатією говорить про ватажків опришківського руху, тепло ставиться до простого люду і, що найголовніше, намагається правдиво відтворити історію рідного краю. Все це свідчить, що він був великим патріотом свого українського народу.

Кирило Блонський (1802-1852 рр.).З Уторопами пов’язане ім’я греко-католицького священика, українського громадсько-культурного діяча, одного з перших галицьких просвітителів К.Блонського. Він народився в цьому селі в 1802 р., після закінчення богословських студій працював священиком в Шешорах, Пістині та інших селах. В 1848 р. був обраний депутатом австрійського парламенту, активно виступав на захист українського народу, рідної освіти та за скасування панщини. Він збирав українські народні пісні на Станіславщині, писав поезії, сам за свої кошти заснував кілька шкіл. Помер в 1852 році.

Марійка Підгорянка (1881-1963 рр.)

Утороп чани пишаються тим, що в їхньому селі жила і працювала з 1885 по 1905 рр. Марія Ленерт-Домбровська, відома як письменниця Марійка Підгорянка. Тут пройшли її дитячі роки, тут вона вчилась у початкових класах місцевої школи, а після закінчення Львівської учительської семінарії вчителювала в Уторопській школі. Саме тут, в Уторопах, почалася її поетична творчість, тут вона написала свій знаменитий вірш “Ой не нам та не нам в кайданах ходити...”.