Розвиток української та зарубіжної культури в другій половині ХХ століття

Над поетами-прозаїками, художниками, музикантами, літературознавцями постійно нависала загроза бути пезпідставно звинуваченими в “некритичному підході до реакцій буржуазної культури”, “низькопоклонстві перед Заходом”, “відступі від марксизму-ленінізму”, “українському буржуазному націоналізмі” тощо.

Пошуки націоналістичних “збочень” поширилися і на історичну науку. “Серйозні перекручення буржуазнонаціоналістичного характеру” виявили в працях колишнього директора Інституту історії АН УРСР М. Петровського в “Короткому курсі історії України” за редакцією С. Білоуса, М. Супруненка та інших працях українських істориків.

Суперечливі тенденції проявилися у післявоєнні роки і в сфері нейтрального мистецтва. Результатом ідеологічного тиску на театри стало прийняття ЦККП(б)У в жовтні 1946 року постанови “Про репертуар драматичних театрів і заходів щодо його поліпшення”. Обовязковим для репертуару стало переважання вистав на сучасні теми, які б оспівували пафос соціалістичного творення, будівничу енергію радянських людей.Аналогічні процеси відбулися у галузі кіномистецтва. Основу продукції тодішнього кінематографа складали революційно-патріотичні твори. В умовах жорсткого контролю реалізував свій кіносценарій “Життя в цвіту” відомий український режисер О. Довженко. Згодом фільм вийшов на екрани під назвою “Мічурін”.

У 1948 році з ініціативи вищого партійного керівництва в СРСР розгорнулася боротьба з так званими “космополітами”, яка поширилась і в Україні. Пошуки ідеологічних відхилень привели до нападів на діячів європейської культури. Їх звинуватили в антипатріотизмі, у низькопоклонстві перед реакційною буржуазною культурою. У 1950 році було ліквідовано кабінет європейської історії в Академії наук УРСР.

В результаті, в колах творчої інтелігенції стало наростати взаємне недовір`я, підозрілість, утверджувалося донощиство, що підтримувалося і навіть заохочувалося. У повоєнні роки переважна більшість авторів змушені були друкувати відверто апологетичні, словослівні твори, далекі від життєвої реальності. Смерть Й.Сталіна і початок десталінізації суспільства відкрили перед українською національною культурою перспективи відродження.

У 60-і роки знову посилюється процес русифікації, вона проводилася під гаслами “інтернаціоналізму”, “зближення націй”. М.Хрущов стверджував, що без впровадження у всі сфери життя союзних республік російської мови і культури, комунізм неможливий. Не зважаючи на успіхи у галузі фундаментальних та прикладних наук, Україна залишалася науковою периферією СРСР. Традиційним стало переміщення талановитих вчених на роботу до Москви.

В ці роки увійшло в українську літературу молоде покоління “шестидесятників” - В.Симоненко, Л.Костенко, М.Відграновський та інші. Ця плеяда молодих митців внесла свіжий струмінь в українську культуру, в центрі своєї творчості поставила людину з її ідеями і духовним світом. Слід зазначити, що процесию. Які відбувалися в мистецтві, мали досить суперечливий характер. Так і не побачили світ твори В.Сосюри “Третя рота”, “Мазепа”. Була заборонена книга Д.павличка “Правда кличе”.

На початку 60-х років зазнали переслідування М.відграновський, І.Драч, Л.Костенко, В.Стус, В.Симоненко.

2. Ревуцький Лев Миколайович народився 20 лютого 1889 року в селі Іршавець, сьогодні Чернігівська область. З іменем Ревуцького пов`язаний важливий етап в істрії української музики. Творча спадщина невелика — 2 симфонія, фортепіанний концерт, соната і ряд мініатюр, 2 кантати (“хустина” на вірші Т. Г. Шевченка), пісні, хори і більше 120 обробок народних пісень. Однак трудно оцінити вклад композитора в національну культуру. Його концерт став першим зразком цього жанру в українській професійній музиці. Друга симфонія заклала основи українського симфонізму. Його збірки і цикли обробок цілковито розвинули традиції, закладені такими фольклористами, як Лисенко, Стеценко, Степовий.

Ревуцький був ініціатором обробок фольклору. Розквіт творчості композитора припадає на період 20-х років і співпав з періодом швидкого росту національного самопізнання, активного його вивчення, свого історичного і культурного минулого. В 1921 році в Києві відкривається музично-етнографічний кабінет, видаються збірки народних пісень таких фольклористів К. Квітки, Г. Верьовки, Н. Монтовича, видаються музичні журнали. Зявляється перший республіканський симфонічний оркестр (1919р.), камерні ансамблі, відкриваються національні театри музичної драми. Саме в ці роки сформувалась естетика Ревуцького, виникли практично всі його найкращі твори. Ревуцький народився в інтелігентній музичній сімї. Дома часто організовувались концерти, на яких звучала музика Баха, Моцарта, Шуберта. Дуже рано хлопчик познайомився з народною піснею. В 5 років Ревуцький почав займатися музикою з мамою, потім — з різноманітними провінційними вчителями.