Камінна поема, втілена в скульптурній композиції “Зустріч Марії з Єлизаветою” собору в Реймсі
В цей період народжується індивідуальність з своїм ладом думок і почуттів, що вийшла за рамки церковних настанов. Свідомість людини змінилася, змінилися її естетичні смаки і проявилися в архітектурі та скульптурі, отримавши назву “готика”.
З усіх готичних храмів найбільше враження справив на мене собор у Реймсі. Це дійсно “мовчазна музика” (Гете), створена з каменю. Ця музика летить вверх, до неба, сонця і зірок. Стрімкі вежі і склепіння собору позбавлені ваги і наповнені повітрям.
Собор Реймсу, як і інші готичні храми, рясно прикрашені скульптурою. Статуї розміщені вздовж стін у певному, завчасно розробленому порядку. Цей порядок не обирався художниками, а був визначений особливою комісією духовенства.
Відповідно до християнського віровчення весь храм являє собою символ світу, а кожна його складова символізує певну частину землі або неба. Скульптура повинна була складати “населення” цього символічного світу.
Якщо в більш ранніх пам’ятках середньовічного мистецтва статуї стояли нерухомо, заглиблені в нічим непорушний благочестивий спокій, то тепер всі вони ожили, наповнилися внутрішнім життям. Вони перестали бути “іконами”, образами, створеними лише для молитви, вони стали зображеннями з багатим художнім змістом.
Всі сюжети, втілені в скульптурі, взяті з Біблії. Так в “Євангелії від Луки” ми читаємо:
“Тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську околицю, у місто Юдине. І ввійшла в дім Захарія, та й поздоровила Єлизавету. Коли ж Єлизавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її. І Єлизавета наповнилась духом святим.”
[Лк. 1.39-41.]
За церковним вченням ця подія вважалася надзвичайно важливою з точки зору християнської символіки, і тому композицію “Зустріч Марії з Єлизаветою” ми обов’язково зустрінемо в кожній церкві. Але мабуть чи не найкраще цю подію втілив в камені митець Реймського собору. Він був одним із перших скульпторів, що брали участь в прикрашенні храму в 20-х роках 13 ст. Мабуть він очолював скульптурну майстерню, бо багато статуй собору несуть на собі відбиток його сильного і оригінального таланту.Обидві фігури стоять на окремих підставках, прихилені до тонких колонок, якими поділений фасад. Фігури досить масивні, з широкими плечима і важкими корпусами. Вони закутані в довгу одіж з ніг до голови. Обидві ледь повернулися одна до одної, трішки нахиливши голови. Їх праві руки підняті в жесті привітання.
І Марія і Єлизавета неначе зупинилися поряд, і майже не помічаючи оточуючих, заглибилися в себе. Покрите зморшками лице Єлизавети з сумними очима здається похилилося від втоми, а піднята права рука – жест смутку. Юна Марія відкинулася корпусом назад, чисте лице її повне замріяності, вона вслухається в себе, відчуваючи тремтіння нового життя. Єдність фігур – скоріше внутрішня ніж зовнішня, - це єдність почуттів, а не рухів.
Не можна сказати, що майстер “Зустрічі” не цікавиться передачею тіла. Він намічає форми під складками одежі, піднімає живу механіку рухів окремих органів, але його хвилює інше – краса людського почуття.
Головний засіб вираження для нього – чисельні та складні зборки одежі. Різкими діагональними лініями збігають вони від ледь зігнутої правої ноги Марії до її лівої руки, клубочаться в зім’ятому кінці плаща, потім знову різко прямують вправо і назад до ліктя правої руки, потім знов вперед і вверх до головного покривала, що огортає лице простими і легкими складками. Обробка одежі багатоманітна – то дрібна та метушлива, то важка і масивна, то легка і ніжна.
Поверхня статуї вся вібрує, тремтить. Цьому відповідає і складна поза Марії: вигнутий корпус, права нога, що відходить далеко назад, відсунута вперед ліва рука, відкинуті назад плечі, нахилена вперед голова доповнюють враження великої напруги майже патетичного хвилювання. Гнучкі, складні звивисті лінії контурів, глибоко прорізана поверхня об’ємів, контраст і повороти буквально примушують тремтіти камінь. Але обличчя при всьому цьому зберігає зовнішньо-спокійний, наївно задумливий вираз, принаджуючи дівочою чистотою. Лице Марії завершує складне багатство духовного змісту образу: душевне хвилювання тут не описано, не передано виразом обличчя, воно пронизує всю фігуру і примушує сяяти тривожною радістю світлий образ юної матері.