ФАШИЗМ І УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ
Однак, поступово націоналізм став асоціюватися лише з його крайньою, найвойовничішою формою, яка найповніше була втілена в ідеології ОУН. Щоб уникнути термінологічної плутанини, на означення цієї форми націоналізму я вживатиму термін “інтегральний націоналізм”, запозичений українськими дослідниками з американської літератури
Як бачимо, скільки дослідників, стільки й різних визначень предмету дослідження. Тому не варто блукати в нетрях дефініцій, порівнюючи інтегральний націоналізм і фашизм.Доцільніше пошукати відповіді на декілька конкретних запитань, а саме: чи вплинув фашизм на формування нового, інтегрального українського націоналізму? Чи самі українські націоналісти визнавали себе фашистами? Що спільного було в ідеології та практиці фашизму й інтегрального (чинного, революційного, організованого) націоналізму? Чи існували між ними засадничі відмінності?
Відповідь на перше питання, вочевидь, позитивна. З моменту своєї перемоги в Італії фашизм викликав величезний інтерес у багатьох українських політиків, був для них ідейним джерелом і взірцем для наслідування.
Першим популяризатором фашизму в українському суспільстві став Дмитро Донцов. Ненавидячи російський більшовизм і водночас захоплюючись його силою, Донцов прагнув протиставити йому рух настільки ж енергійний, безкомпромісний і авторитарний, але націоналістичний за духом і метою. Модель такого руху Донцов побачив у фашизмі, який щойно прийшов до влади в Італії. У січні 1923 року він опублікував у “Літературно-Науковому Вістнику” статтю, в якій порівнював фашизм із більшовизмом і аналізував причини їх успіху
Донцов виділив чотири спільні прикмети цих рухів: обидва були антидемократичними і водночас народними, обидва були рухами “ініціятивних меншостей” і характеризувалися безкомпромісністю. Саме брак цих прикмет в українських демократів і монархістів зумовив, на думку автора, поразку їхніх спроб створити державу.
А в наступній книжці редагованого Донцовим “Літературно-наукового вістника” з’явилася апологетична стаття про фашизм Млади Липовецької (Раїси Норляндер). У ній авторка писала: “Ми, Українці, можемо лиш витати фашистівську перемогу... Ми повинні витати перемогу фашистів, бо з ними перемогла наша ідея, яку знаходимо в їх концепції рідного краю, як найвищої цінности”
Початком оформлення українського інтегрального націоналізму як окремої ідейно-політичної течії стало заснування тижневика “Заграва” (редактор – Д.Донцов), перший номер якого вийшов 1 квітня 1923 р. “Загравісти” недвозначно протиставлялися демократичній течії національного руху, вимагали “реформи націоналізму”, а своє кредо визначали так: “Се “Вірую” знає один абсолют – націю, один категоричний імператив – її волю до життя”
Групу “Заграви” в тогочасній пресі відразу стали називати “фашистівською”. У відповідь тижневик умістив передову статтю під назвою “Чи ми фашисти?”. “Не уважаємо фашизму за щось злого. Навпаки!”, – заявляв непідписаний автор (можливо, Д.Донцов). Проте механічне перенесення фашизму на український ґрунт він уважав неможливим з наступних міркувань: “В одній із своїх промов сказав провідник італійського фашизму: “Фашизм це справа суто італійська. Всяке наслідування в чужій країні є через те неможливе і булоб лише малпованням. Фашистівський світовий союз – це нісенітниця” Підписуємось обома руками під цим освідченням. І тому власне, що ми стоїмо, подібно як і фашизм, не на інтернаціональній, а на національній плятформі, – ми не можемо бути фашистами”. Однак, на наступних сторінках, викладаючи основні засади “загравістів” – пріоритет національного визволення перед соціальним, ворожість до інтернаціоналізму, націоналізм як практика щоденного життя, автор рефреном повторює: “Коли це є програмом фашизму, про мене, – ми є фашистами!”
У 1924 р. навколо “Заграви” сформувалася перша націоналістична партія – Українська партія національної роботи (УПНР, для втаємничених – Партія національної революції). Спершу вона теж виявляла профашистські симпатії, однак незабаром у ній перемогла концепція об’єднання з національно-демократичними силами, яка зрештою втілилася у заснуванні Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО).
На відміну від більшости своїх колег з гурту “Заграви”, Донцов продовжував розробляти ідеологію націоналізму тоталітарного типу. Зв’язок цієї ідеології з фашизмом не раз заперечувався, особливо публіцистами з табору ОУН С.Бандери, однак факти свідчать про інше. Твори Донцова 20-30-х рясніють цитатами з Муссоліні й Гітлера, він не раз висловлював своє захоплення обома диктаторами Донцов переклав “Доктрину фашизму” Муссоліні, частину “Майн Кампф” Гітлера, видав у “Книгозбірні Вістника” брошури Михайла Островерхи “Муссоліні: людина й чин” та Ростислава Єндика “Адольф Гітлєр”. Він з ентузіазмом вітав перемогу націонал-соціалізму в Німеччині, вбачаючи в ньому силу, здатну знищити більшовизм його ж методами. На початку 1933 р. Донцов писав: “Для нас найважливіше в гітлєризмі – це заповідь рішучої боротьби з марксизмом. Важно, що нарешті знайшовся в Европі режім, який рішив поступати з большевиками – по большевицьки. Це в високій степені відрадне явище, яке не лишиться без відгомону в цілім світі, де лише проникла совітська ґанґрена”.Донцов бачив у фашизмі й нацизмі прояви нового духу, який оздоровить Европу: “Цей дух прокинувся в Італії, він прокинувся в Німеччині, прокидається у Франції, прокидається на Наддніпрянщині. Рух, що зачався в Італії, а тепер іде в Німеччині, оздоровить затроєну Людвіками, Айнштайнами, Ромен Ролянами, Марґеритами, Барбюсами і Ґорькими духову атмосферу Европи, створить нову громадську думку, нову скалю громадських і особистих вартостей, яка не толєруватиме обік себе ґанґрени марксизму” [20].