Українська діаспора у Франції: історія складання та динаміка розвитку

-у східних (Нансі, Страсбург, Верден, Тіонвіль тощо) – 6,5 тис.;

-у південно-східних (Ліон, Сент-Етьєн, Клермон, Ферран, Гренобль, Діжон) – до 6 тис.;

-у південно-західних (Бордо, Тулуза, Лімож) – понад 2 тис.;

-у західних і південних районах – невеликі групи українців [10,58-60].

У Франції мало родин користуються українською мовою постійно: асиміляційні процеси далися взнаки. Вивчення української мови здійснюється у мережі так званих “четвергових” шкіл (четвер – день, в який вихідні французькі публічні школи) при деяких українських католицьких церквах. Завдяки зусиллям молодіжних об’єднань щороку влітку бажаючі можуть відвідати українські мовні курси. На професійному рівні українська мова викладається в Паризькому університеті – Сорбонні. При університеті функціонує Інститут східних мов і цивілізацій (ІНАЛКО), де з ініціативи проф. І.Борщака та О.Шульгіна 1939 року було відкрито кафедру українознавства з предметами: мова, література, історія, географія України. Пізніше викладачами тут були: М.Шерер, А.Жуковський, О.Круба, О.Мандзюкова-Камель, В.Косик, М.Коптілов [2,197; 7,10].

Осередком громадсько-культурного життя українців в екзилі традиційно залишається церква, однак релігійного єднання між віруючими немає: 1/3 етнічних українців сповідує православ’я, 2/3 – католицтво. Існує кілька общин протестантів.

Перша українська православна парафія з’явилася в Парижі. Так, 1925 р. відбувся Перший з’їзд православних українців, де священник із Закарпаття – отець Гречишин – був призначений на духовного проводиря. Пізніше його місію виконували отці І.Бриндзак, Мстислав, В.Вишневський. Спочатку богослужіння здійснювалися в приміщенні румунської православної церкви. У 1927 році українцям передали у постійне користування старовинну церкву імені св.Дениса на “Ва Auguste Blankqui”. Церковна організація виступала рупором ідеї УАПЦ та сприяла налагодженню братерських відносин з іншими християнськими церквами (зокрема, підтримувалися приязні стосунки з патріархом Царгородським та главою старо-католицької церкви – архиєпископом Утррехтським). Більше того, УПЦ Парижу відвідували представники грузинської та вірменської діаспори. У 1960 році відбувається відкриття православних парафій у Ліоні, Греноблі, Нільванжі, Шалеті, пізніше – в Каннах, Кнютанджу, Омекурі, Одень-ле-Пішу [6,35].

Хоча чисельно українські католики Франції переважають православних, але їх церковна діяльність розвинена слабше. Ймовірно, цей факт пояснюється тим, що Франція в своїй релігійній основі є католицькою, тож діаспора відвідує місцеві (власне французькі) католицькі храми. Тим не менше, Уніатську місію українці започаткували 1938 року в Парижі. До 1946 року вона підлягала зверхності Львівського митрополита. Зусиллями місії 1942 року у центрі Парижа розпочалося будівництво уніатського храму св.Володимира. 1961 року було засновано екзархат УКЦ у складі двох єпархій (Паризької та Ліонської), до роботи в яких залучено 13 священників. Невдовзі у Лурді було організовано паломницький центр УКЦ [5,66].

Для вшанування пам’яті великого Кобзаря у містах Тулузі (1971), Шалетт-Сюр-Люен (1977) та Парижі (1978) йому було відкрито пам’ятники. Один із скверів Парижа теж носить ім’я Т.Г.Шевченка. На честь українців, котрі полягли під час Другої світової війни, у містечку Буле споруджено пам’ятник.Українці Франції виявили свою активність і в утворенні організацій, об’єднань, товариств, з-посеред яких слід виділити три основні масиви:

1)просвітницький і культурно-виховний;

2)професійний;

3)за політичними вподобаннями.

1.1908 рік – “Гурток українців у Парижі”, лідери якого В.Винниченко, Л.Бачин-ський, Я.Федорук.

1946 – Українське академічне товариство.