Українська діаспора у Франції: історія складання та динаміка розвитку

-українські полонені були вивезені німцями до Франції на примусові роботи;

-частина радянських партизанів (у тому числі українців), які допомагали в очищенні території “дружньої” країни від загарбників, осіла тут;

після закінчення Другої світової війни

-з таборів переміщених осіб у Німеччині та Австрії до Франції прибуло 4 тис. українців;-1946 року автоматично під юрисдикцію французького уряду потрапило 19 тис. українців, котрі мешкали на німецькій території, яка відійшла до Франції.

Але незабаром терези знову врівноважились на цифрі 40 тис. українців.

Справа в тому, що чимало з них виїхало до США і Канади у зв’язку з:

-ворожою атмосферою в країні, коли українці звинувачувались у співпраці з німецькими фашистами;

-побутовими труднощами;

-браком робочих місць у 50-х роках.

Невеликі групи переміщуються також у Данію, Нідерланди, Швецію. В результаті на середину 50-х років у Франції налічується лише 25-30 тис. осіб українського походженння [9, 6].

Нині за неофіційною статистикою (з урахуванням природнього приросту та еміграційних процесів) у Франції мешкає близько 40 тис. українців, більшість яких уже народилася в діаспорі [3, 33]. Соціальний склад цієї національної меншини має таку діаграму:

25 % - домогосподарки та діти дошкільного віку;

20 % - промислові робітники;

15 % - фермери;

15 % - люди “вільних” професій;

10 % - зайняті в сфері торгівлі (у тому числі дрібні підприємці);

10 % - учні й студенти;

5 % - шахтарі.

Незначна частина належить до інтелігенції (маються на увазі викладачі університетів, ліцеїв, перекладачі, співаки, музиканти, художники, інженери, науковці).

Компактні групи українців проживають переважно у містах та їх околицях, за винятком фермерів. Зокрема: у Парижі та центральних районах країни мешкає 6 тис.;

-у північних (Лілль, Рубе, Ам’єн тощо) – 4 тис.;

-у північно-західних (Руан, Еврі, Кан, Мондевіль) – 1,5 тис.;