Українська культура початку XIV — першої половини XVІІ ст

З середини XVI ст. в розвитку української культури почалося пожвавлення. Підготовка і запровадження унії народили багату полемічну літературу. В кращих творах від¬билися погляди на унію, її організаторів. Це, насамперед, стосується трактатів і послань Івана Вишенського, спрямо¬ваних проти соціального і національно-культурного гніту. Відомо 16 творів полеміста. На межі XVII ст. І. Вишенський частину своїх творів об'єднав у збірку під назвою "Книжка" і мав намір видати її в Острозькій друкарні. Ці твори, писані на чужині, мають форму послань, порад, лис¬тів, адресованих народові або окремим особам. У центрі уваги І. Вишенського перебувало животрепетне для україн¬ського суспільства питання про напрям культурної орієн¬тації, про характер освіти для успішної протидії польсько-католицькій експансії. У плеяді полемістів виділяється автор "Апокрисиса", що виступав під псевдонімом Христо-фор Філарет. Здавна він жив на Волині, мав близькі взає-мини із князем К. Острозьким і X. Радзивилом — одним із відомих керівників протестанського руху.

"Апокрисис" був відповіддю на твір польського єзуїта Петра Скарги "Синод брестський" (1597 р.). У ньому Філа¬рет обстоював у релігійній формі ідею рівності людей, не¬залежно від місця і становища у житті. Також він виступав проти католицизму, передусім тому, що він був опорою денаціоналізації і поневолення українського народу.

5. Архітектура і будівництво XIV—XVI ст. підпорядко¬вувалися завданням обраної політики. В цей період активно розвиваються міста, що стимулювало інженерно-архі¬тектурну думку. Другою причиною, що прискорила місто¬будування, було введення Магдебурзького права, яке зміц-нювало самоврядування і відкривало простір для цехової організації ремісництва.

У церковній архітектурі ще зберігав вплив візантійсько-руський тип трьохапсидної церкви поряд з унікальним зразком церкви-ротонди. У XVI ст. набули поширення готичні або ренесансові типи будівництва церков.

Оборонні зразки мали класичне завершення в замковій архітектурі з силуетами високих башт і мурів з бійницями (Луцьк, Кам'янець, Збараж). Давні замки органічно впису¬валися в довколишній пейзаж і розташовувалися на вер-шинах гір, берегах річок та озер. У замках з княжим дво¬ром і службами, пристосованих до оборони, концентрува¬лося тогочасне життя. Відповідно з ними були пов'язані муровані укріплення міста й передмістя. Із середини XVI ст. форми оборонної архітектури поступаються місцем рене¬сансного палацового будівництва (Бережани, Межибіж).Архітектура монастирів, також обумовлена оборонними функціями, включала укріплення з вежами і храмовими спорудами (Унів, Дермань, Межиріччя). До унікальних пам'яток церковного будівництва початку XIV ст. відно¬сяться церкви-ротонди, наприклад, у Володимирі-Волин-ському церква св. Василія (кінець XIII — початок XIV ст.). Західна архітектура виявила себе у храмових спорудах Льво¬ва, Рогатина, Дрогобича. Багато церков мали компактні си¬луети і були пристосовані до оборони (Успенська церква в Зимно, Богоявленська в Острозі, Покровська в Ситківцях).

Високу інженерну та будівничу культуру принесли із со¬бою пришлі народи (вірмени, німці, євреї), що оселялися в містах і стимулювали розвиток ремісничо-міщанського середовища.

Із становленням міського самоврядування в містах споруджують ратуші, арсенали, ринки; вдосконалюється планування вулиць, міський пейзаж.

Яскрава сторінка національної архітектури — дерев'яне зодчество, що виробило неповторно-самобутні типи цер¬ков, органічно вписувані у навколишню місцевість.

Традиції дерев'яного будівництва пов'язані з декора¬тивним різьбленням. Ці роботи, як правило, виконували ремісники-міщани. Серед елементів дерев'яної різьби ви¬діляється іконостас, що відкрив необмежені можливості для декоративного жанру. Наступне, XVII ст., подає вже кла¬сичні форми іконостаса, якими захоплювався Павло Алепський (іконостаси Софіївського собору в Києві, у Густинському монастирі).

Пам'яток іконописного малярства XIV ст. залишилося мало. Не збереглося жодного твору, який міг би, наприклад, засвідчити високий рівень іконописної школи Києво-Печер¬ського монастиря. Збережені твори представляють лише певні регіони (західногалицькі, волинські, карпатські).

Волинські землі дали одну з найсвоєрідніших шкіл укра¬їнського ікономалювання. Немає точних даних про стиль волинських ікон доби Київської Русі, але в період монго-ло-татарської навали волинські майстри створюють низку богородичних ікон; деякі з них дійшли до нашого часу. На-приклад, Луцька (або Волинська) чудотворна ікона Бого¬родиці (XIII ст.), Дорогобузька ікона Богородиці (XIII ст.), ікони, приписувані пензлю Петра Ратного (XIVст.).