Особливості розвитку культури в епоху Середньовіччя
У риториці учні зазубрювали напам’ятиь зразки листів. Потім вчилися складати листи, грамоти, ділові папери. Учням повідомляли деякі відомості про закони.
Навчаючись діалектики, учні намагалися знаходити у мові противника місця, які суперечили вченню церкви, і спростовувати їх.
На уроках арифметики вивчали найпростіші правила: додавання, віднімання і т.д. Числа зображували римськими цифрами. Учні вираховували час релігійних свят, вік святих, шукали в кожній цифрі захований містичний зміст. Так, наприклад, говорили, що цифра 3 символізує святу трійцю, 7 – створення богом світу за сім днів.
Учнів знайомили з геометрією. Уміти визначати площу трикутника, прямокутника, кола треба було в землемірній справі. Але в основному знання геометрією зводились лише до формулювання теорем, а замість їх доведення посилались на бога, наприклад: “Трикутник АВС дорівнює, з божою поміччю, трикутнику А1В1С1”. На уроках геометрії подавали фантастичні і безглузді географічні відомості. Вчили, що Земля – млинець, який плаває у воді. У центрі цього млинця – пуп землі, місто Єрусалим. Над млинцем – небо, підтримувати стовпами. Так зображували Землю і на картах того часу.В астрономії вивчали сузір’я, спостерігали рух планет, Сонця, Місяця, зірок, але пояснювали його неправильно, додержуючись поглядів грецького вченого Птоломея на будову Всесвіту, тобто вважали, що Земля нерухома, а всі “світила” обертаються навколо неї. Астрономія часто зводилась до астрології – псевдонауки, яка намагалася пророкувати долю людини за розташуванням зірок. Уявлення стародавніх греків про кулеподібність Землі, їх геніальні здогади про обертання Землі і планет навколо Сонця були забуті.
Заняття музикою зводилось в основному до церковних співів.
Навчання тривало 12-13 років. Усе викладання провадилось також латинською мовою. Церква, яка панувала в науці, боялась кожної творчої живої думки. Відповіді на всі питання, які виникали, шукали тільки в біблії, євангелії, цитати з яких вважались кращим доказом. Постійне зубріння викликало в дітей огиду до занять, і, щоб примусити їх вчитися, часто вдавалися до биття різками. Недарма “дістати освіту” і “вирости під різкою” означало одне й те саме. Були дні протягом року, коли били дітей не за ті або інші вчинки, а всіх підряд, на всякий випадок, ніби для очищення від учинених гріхів.
Мізерний був розумовий багаж людини, яка закінчила таку школу. Але й така освіта була недоступна для широких мас, і школи раннього середньовіччя не могли стати розсадниками культури. Піднесення культури починається лише через кілька століть, у ХІІІ-ХV ст., у зв’язку із зростанням міст і торгівлі, появою городян, а потім і нової верстви – буржуазії.
3. Першодрукар Іван Федоров
В ХVІ ст. в Росії, коли царював Іван Грозний, чимало людей тягнулися до освіти. Недарма ж староруські книжники вважали читання книг однією з людських чеснот. “Книги – це ріки, які напоюють Всесвіт, адже в них незліченна глибина”, - говорили вони.
Але задовольнити потяг до книжної освіти у ті часи було не так легко. В Росії ще не вміли друкувати книг. Їх переписували від руки особливі переписувачі. Часом такий переписувач працював багато місяців і, закінчивши свою працю, з полегшенням писав у кінці: “Як радіє заєць, що втік з пастки, так радіє і переписувач, що закінчив цю книгу”. Звичайно, рукописних книг було мало, і коштували вони дорого.
Після здобуття російськими військами Казані в 1552 р. правлячі кола тодішньої Росії намагалися поширити християнство серед мусульманського населення. Потрібно було багато друкованих книг для церковного богослужіння, до того ж таких, в яких не було б помилок. Ось тоді, на бажання царя Івана Грозного, вирішено було вдатися до книгодрукування.
В 1553 р. в Москві побудували друкарню. Вона стояла на Нікольській вулиці (тепер вулиця 25 Жовтня). Там і досі залишилися будівлі друкарні пізнішого часу.
Першою книгою, яка вийшла в Москві з позначенням місця і року друкування, був “Апостол” 1564 р. Це досить товста книга церковного змісту. Друкарі намагалися зберегти в ній всі особливості рукопису. Шрифт відтворював рукописне письмо, перша літера кожного розділу виділялася червоною фарбою. Початок розділу прикрашали заставки – орнаменти, на яких перепліталися виноградні лози з кедровими шишками. У кінці книги розповідається, чому запроваджено було книгодрукування в Росії, і названі друкарі: диякон Іван Федоров і Петро Мстиславець.