Особливості розвитку культури в епоху Середньовіччя

План

1.Поняття середньовіччя.

2.Школа раннього середньовіччя.

3.Першодрукар Іван Федоров.

1. Поняття середньовіччя

Вступ

Поняття “середньовіччя” з’явилось у італійських істориків гуманістів ХV-XVI ст., ствердилося у науці з ХVIII ст.

Марксистська історична наука розглядає Середньовіччя як епоху феодалізму, межею між Стародавнім часом і Середньовіччям вважає падіння Римської імперії, між Середньовіччям і новою історією – Англійську буржуазну революцію 17 століття.

2. Школа раннього середньовіччя

При слові “школа” ви уявляєте собі просторий світлий клас, ряди парт, підручники, зошити, карти. Такою ви звикли бачити нашу сучасну школу, але зовсім інакшою була школа 10-12 віків тому, в епоху раннього середньовіччя.

...Кімната з низькою склепистою стелею скупо освітлена крізь вузькі вікна в гратчастих перельотом рам. За одним довгим столом сидять хлопчики різного віку (дівчаток у ті часи в школах не навчали). Це – діти феодалів, багатих городян і заможних селян. За навчання треба було платити, і простий народ не мав доступу до школи.

Учитель – священик. Адже в той час школи влаштовували при монастирях і церквах, тому що письменні люди були тільки серед духовенства (пізніше школи виникли і при дворах великих феодалів). На столі перед учителем – єдина рукописна книга і пучок різок. Учитель вголос читає молитви латинською мовою, а учні слідом за ним повторюють незрозумілі слова, механічно зазубрюючи їх напам’ять. З молитов починалось навчання в середньовічній школі.

Потім учнів знайомили з латинським алфавітом і вчили читати ті самі молитви по книзі. З єдиною книгою вчитель повільно переходив від учня до учня. Часом він залишав книгу і брав у руки різку, щоб примусити сидіти смирно нічим не зайнятого в цей момент учня. Читаючи, хлопчики заучували найуживаніші слова і вислови, не вникаючи в їх зміст, і основні правила латинського відмінювання і дієвідмінювання.

Не всі, хто навчився читати латинські тексти, далекі від розмовної мови, могли розуміти прочитане.

Навчання письма тривало близько трьох років. Учні вправлялися спочатку на покритій воском дощечці, а потім вчились писати гусячим пером на пергаменті (спеціально обробленій шкірі). Це було справжнє мистецтво, близьке до малювання, і не кожному воно вдавалося. Франкський імператор Карл Великий (768-814) до кінця життя так і не навчився писати. Теодоріх Остготський, не вміючи писати, користувався для підпису дощечкою, на якій було вирізане його ім’я.

Крім читання і письма, вчили зображувати числа за допомогою пальців, навчали таблиці множення і церковного співу. Такі початкові школи готували в основному парафіяльних священиків.

Існували й більші школи, але їх було небагато. Тут готували вище духівництво і державних службовців. У цих школах вивчали так звані “сім вільних мистецтв”: граматику, риторику (мистецтво говорити), діалектику (мистецтво спору), арифметику, геометрію, астрономію і музику. Проте й ці дисципліни церква намагалася пристосувати для своїх потреб, вкласти в них релігійний зміст.

Найважчою наукою була граматика. Недарма на малюнках того часу її зображували у вигляді цариці з ножем для підчистки помилок у правій руці і з бичем у лівій. Граматику вивчали на текстах грецьких і римських авторів. Книги коштували дуже дорого, їх переписували від руки, і вся школа мала один підручник. З цього підручника вчитель читав який-небудь уривок, примушуючи учнів повторювати його, записати на покритій воском дощечці і вивчити до наступного разу. Після цього дощечку витирали, і в дальшому учень повинен був надіятися тільки на свою пам’ять.