ОБ’ЄДНАНА ЄВРОПА: СОЦІОКУЛЬТУРНІ КОРДОНИ
Іншою сутнісною рисою сучасної західної цивілізації є посилення тенденцій до глобалізації, що виявляє сьогодні себе у всіх аспектах життєдіяльності людини, суспільства і людства. Кожен з аспектів глобалізації приховує в собі певну небезпеку, але найнебезпечнішим з них є, на нашу думку, організаційно-технічний компонент глобалізації.
Скажімо, в контексті політичної європейської інтеграції глобалізація може розглядатись в цілому як позитивний фактор, що стимулює стандартизацію (уніфікацію) широкого розмаїття культурно-правових норм і тим самим забезпечує політичні завдання європейської (певною мірою – світової) спільноти. Зрозуміло, що іншої політичної оцінки можуть дотримуватись, наприклад, країни так званого фундаменталізму.
Цілком іншу картину оцінок ми можемо спостерігати в науково-технічному аспекті глобалізації. Перейнявши характерну для періоду становлення європейської цивілізації традицію технічної “перебудови” світу на угоду людині, глобалізація переважно оцінюється сьогодні як така, що несе величезну загрозу. Це проявляється, зокрема, в практично необмежених потенціях сучасної генної інженерії, яка може стати складовою дегуманізованої частини соціальної інженерії.
Радикально змінюють традиційні уявлення про соціокультурні межі європейської цивілізації й сучасні інформаційні технології. І все ж серед усіх соціокультурних факторів глобалізації найгостріше виявляють себе під час епохальних історичних змін духовно-релігійні, етнокультурні та расові соціальні відмінності. Саме ці фактори тривалого часу продовжують формувати зони напруження в Ольстері, Басконії та Корсиці.
Великобританія впродовж тридцяти років докладає максимум зусиль до замирення Ольстеру. В 1998 році була створена Асамблея Північної Ірландії. Але формування нової культури толерантності між католицькою більшістю та протестантською меншістю в провінції все ще не відбулось, свідченням чого є складнощі з роззброєнням Ірландської республіканської армії.
Після падіння автократичного режиму Франко проблема демократичного забезпечення національної самоідентифікації одного з найстародавніших народів сучасної Європи – басків є постійною головною білю іспанської держави.
Батьківщина Наполеона Бонапарта – Корсика продовжує створювати суттєві політичні проблеми для Парижа, наполягаючи на дуже широкій автономії, якої не має жодна французька територія.
Очевидно, що порівняно невисокий ефект процесу європейської політичної інтеграції (централізації) дедалі продовжує стримувати не менш вагомий феномен ідентифікації (реґіоналізації), який живлять існуючі соціокультурні стереотипи.
Таким чином, глобалізація, котра досить суттєво впливає на зміну політичних кордонів у Європі, потребує більш тривалого часу для її вирішального впливу на існуючі соціокультурні межі. Остаточно соціокультурна глобалізація стане дійсним історичним фактом лише тоді, коли вона “ліквідує” як зовнішні, так й внутрішні соціокультурні межі в Європі.
“Роз’єднана” Європа: етнічно-релігійний фактор
Насамперед розглянемо зовнішні соціокультурні межі Європи, яка намагається стати об’єднаною.Починаючи з 70-х років ХХ ст. Європейський Союз вже чотири рази приймав нових членів. Вперше у 1973 року з вступом Великобританії (де провідною є англіканська церква), Данії (більшість датчан сповідують лютеранство), Ірландії (пере важно католицька країна); вдруге – 1981 року з вступом православної Греції; втретє – 1986 року, коли членами ЄС стали переважно католицькі Іспанія та Португалія; вчетверте – 1995 року, коли членами ЄС стали католицька Австрія, та протестантські Швеція і Фінляндія. Таким чином, з релігійної точки зору сучасний ЄС є об’єднанням католицьких та протестантських народів, за винятком лише православної Греції. Порушення етнічно-релігійної гомогенності Європейського Союзу може відбутись внаслідок чергового розширення.
На межі ХХІ століття процес розширення ЄС стимулюється, з одного боку, великим бажанням країн-кандидатів повернутись до материнського лона європейської цивілізації, а з іншого, об’єктивною зацікавленістю “старих” членів ЄС у експансії впливу, здобутті нових ринків, завершенні процесу політичного об’єднання Європи.
Ще точиться дискусія навколо визначення геополітичних меж нової об’єднаної Європи. Визнавши мусульманську Туреччину кандидатом на вступ, ЄС гіпотетично зупиниться на соціокультурному кордоні Сирії, Іраку, Ірану. Проте розширення до самого Близького Сходу, говорячи термінологією С.Хантінгтона, може спровокувати “зіткнення цивілізацій” у структурі самого Європейського Союзу.