ОБ’ЄДНАНА ЄВРОПА: СОЦІОКУЛЬТУРНІ КОРДОНИ

На відміну від економічних аспектів європейської інтеграції, які більш тісно пов’язані із матеріальними потребами і швидким пошуком компромісних рішень, політичні аспекти здебільшого пов’язані з проблемами функціонування національних державних механізмів, із поняттям суверенітету, національної ідентичності, узгодженням позицій різних політичних еліт тощо. Зараз викристалізувались дві гіпотетичні моделі розвитку Європейського Союзу. Одна з них пов’язана з формуванням конфедеративного союзу національних держав, інша – з формування федеративних Сполучених Штатів Європи. “Третій шлях”, який полягає у певному поєднанні цих двох напрямків, поки що як чіткий політичний проект не сформувався .

Важливим фактором соціокультурної ідентифікації завжди була національна валюта. Символом формування нового гомогенного простору є спільна грошова одиниця Євро. Про збереження сталих соціокультурних бар’єрів свідчить досить складний процес розробки дизайну цієї валюти. Спочатку пропонувалось розмістити на банкнотах зображення “батьків” об’єднаної Європи та виокремити місце для національної символіки. Але врешті-решт ці ідеї не були прийняті, оскільки такий підхід міг би закріпити домінуюче становище провідних країн-членів Європейського Союзу та негативно вразити почуття малих народів. Після гострих дебатів був обраний варіант своєрідного “соціокультурного компромісу”. Було вирішено на купюрах Євро зображувати логотипи архітектурних стилів Західної Європи, причому репрезентувати не конкретні будівлі, а окремі деталі, характерні для європейських архітектурних стилів різних епох: класицизм, романтизм, бароко, рококо, модерн.

Отже, соціокультурний вектор європейської інтеграції залишається найменш “просунутим” із суто об’єктивних причин, пов’язаних із особливостями національного історичного розвитку. У сучасному Європейському Союзі зберігається соціокультурна “полярна” вісь Північ-Південь. Тобто Скандинавські країни, які не зазнали прямого впливу античної культури, на відміну, наприклад, від італійців, іспанців, греків, певною мірою французів та німців, досить відчутно відрізняються за своїм менталітетом від Середземноморських країн, які в свою чергу за цим критерієм досить суттєво відрізняються від британців. Не випадково важливим напрямком європейського інтеграційного процесу є формування так званих “європейських реґіонів”, які по суті є еманацією глибинних соціокультурних меж на рівні локальних територіальних об’єднань.

На Південному Сході Європи виділяються Балкани як історичне перехрестя соціокультурних впливів різних цивілізацій, що їх уособлюють сучасні Європа та Близький Схід. Внаслідок цього в умовах кризи перехідних суспільно-історичних періодів тут формуються центри напруги, які, вибухаючи на тривалий час, перерозподіляють в рамках сучасного цивілізаційного утворення людства зони впливу між різними народами, країнами та цивілізаціями [3].

Вплив глобалізації на зміну соціокультурних меж

та політичних кордонів у Європі

Передусім зазначимо, що соціокультурні властивості історичних суб’єктів призводять до встановлення соціокультурних меж – своєрідних “демаркаційних ліній” як в історичному міжцивілізаційному контексті, так й між окремими групами (блоками) країн сучасного, переважно європейського за своєю сутністю, цілісного цивілізаційного організму.

Історично так склалося, що соціокультурні межі, як правило, не співпадають із політичними кордонами, які є віддзеркаленням розвитку тенденцій іншого, ніж духовність чи культура рівнів. Соціокультурні “демаркаційні лінії” досить повільно змінюються у часі і певною мірою протистоять політичним чи економічним змінам. Політичні кордони держав змінюються значно частіше, ніж геополітичні та соціокультурні межі.Наприклад, у 2001 року виповнилось сорок років із часу побудови Берлінського муру, який став символом холодної війни та, водночас, політичним і соціокультурним кордоном між комуністичним Сходом та ліберальним Заходом. Здавалось, що падіння 9 листопада 1989 року Берлінського муру неминуче прискорить процес єднання принаймні німецького народу. Але й через 11 років, що минули з часу об’єднання Німеччини, суттєва ментальна різниця між східними та західними німцями зберігається [4]. Таке становище склалось всупереч титанічних зусиль, докладених німецьким суспільством заради утворення гомогенного ментального простору, що його розірвали політичні кордони лише сорок років тому (1949-1989 рр.). Певно, що знадобиться зміна принаймні трьох поколінь, аби нарешті синхронізувати соціокультурну динаміку (ритми) у відповідності до “інтегрованих” ціннісних орієнтирів.

Отже, лише з суто політичної точки зору та лише певною мірою можна говорити щодо посилення гомогенності сучасного Європейського Союзу. В цілому ж він ще довго зберігатиме відчутний прояв (в тому числі в політиці) соціокультурних меж між англосаксонською та романською Європою, між Північною протестантсько-католицькою та Південною, переважно католицькою, Європою.