Основні чинники народної моралі, добро і зло, красиве і потворне (урок в молодших класах)
Найпоширенішими були дві основні форми звертання: добродію і пане (пані). Хлопці один одного кликали: побратиме, брате, дівчата—любко, дівонько, сестро, до молодших зверталися: дочко, синку, дитино і т. п.
Розмовляючи з людиною, не годилося перебивати, треба було належно вислухати й відповісти з чемністю. Казали, що добра людина лагідно відповідає і дивиться в очі.
Якщо хтось приходив до оселі під час обіду, то казав господарям: "Споживайте здорові", "Смачного вам". Його, відповідно, припрошували до столу, а він чемно говорив: "Дякую. їжте здорові", "Най Бог дасть на пожиток" і т. ін. Пригощаючи когось, обов'язково належало застелити стіл обрусом (скатертиною).
Стіл, згідно з давньоукраїнським звичаєм, ототожнювався з престолом Божим. Тому за столом не годилось сваритися, навіть голосно розмовляти. Великим гріхом вважалось сісти на стіл, не годилось класти на нього шапку, гребінь, сторонні речі. Загалом у хаті годилось поводитись спокійно, з гідністю — не можна було заходити, не знявши шапку, із запаленою люлькою, заборонялося свистіти, гримати дверима тощо. Ці правила значною мірою зумовлювалися уявленням, що до хати, де панують мир, злагода, затишок, гостинність і краса, злітаються ангели й приносять щастя.Великим безчестям вважалася зрада та зречення рідної мови.
Шанувалася правдивість. Батьки вчили своїх дітей: "Ніколи неправди не говори, бо кого піймають на брехні, тому вже не повірять, хоч би й божився". Парубків та дівчат, які любили прибріхувати, виганяли з музик та вечорниць.
Великою ганьбою було злодійство. Якщо хтось піймався на цьому, то мусив зі своїм "здобутком" ходити по селу і просити вибачення. Злодіїв бджіл водили по селу з вуликом на голові, конокрадів — із закладеною вуздечкою, крадіїв худоби обмазували болотом.
Натомість дуже високо цінувалася честь трудової людини. Для української народної моралі розуміння честі було відповідним до віку і статі особи. Якщо для дівчини честь співвідносилась із цнотливістю, незайманістю, то для парубків — з відвагою, правдивістю, сміливістю; для одруженого чоловіка—з відповідальністю за добробут родини, виховання дітей, пошануванням дружини. Честь заміжньої жінки полягала в подружній вірності, шанобливому ставленні до чоловіка, народжені та вихованні дітей.
У народних звичаях, обрядах, фольклорі опоетизовувалось добро, любов до людей і рідної землі. Земля вважалася святою, її не дозволялося ображати, сварити, проклинати чи навіть бити ногою або лозиною. Казали: "Не бий землі — не дасть хліба". Відповідно хліб теж шанувався як святиня: якщо в час обіду шматок хліба випав із рук, його належало підняти й поцілувати. Як бачимо, засади української народної моралі відповідали християнським чеснотам, вони утримували народ на щаблі високої духовності. Мораль була невіддільною від краси душевної і краси в побуті.
Руйнування святинь, переслідування і критика релігії, відречення від національних традицій у часи радянської дійсності привели до занепаду духовності серед народу. Саме тому почало процвітати злодійство, розпуста серед молоді, пияцтво, наркоманія. Нині церква, освітні заклади, свідомі, культурні батьки роблять усе, щоб відродити високу мораль нашої нації, виховати своїх дітей чесними, правдивими, милосердними і культурними, такими, щоб ними могла пишатися і родина, і рід, і народ.
III. Виразне читання оповідання А. Паламаря "Гіркий урок".
В автобусі Оксана зайняла зручне місце й безтурботно поринула у свої мрії. Не зважила, коли на одній із зупинок увійшла і стала якраз біля неї літня жінка з важкими сумками.
Пасажири попросили дівчинку поступитись місцем. Та Оксана вдала, ніби не чує. А лише зверхньо подумала: "Невелика пані, якщо з торбами носиться..."
Увечері Оксана з матір'ю та батьком подзвонили до нових сусідів, які справляли новосілля і запросили їх на знайомини. Двері відчинилися, і на порозі стала жінка, яку Оксана так образила своєю нечемністю в автобусі, а на столі було частування з тих важких сумок.
Оксана ладна була провалитись крізь землю. Мати вихваляла перед сусідкою доньку, яка вона вихована та скромна, і вчиться добре, і вдома допомагає. І кожне її слово, як насмішка, стьобали дівчину. А сусідка спокійно, розуміюче дивилась їй просто в очі. Той погляд надовго запам'ятався Оксані.