Основні чинники народної моралі, добро і зло, красиве і потворне (урок в молодших класах)

Мета. Знайомити учнів з основними чинниками народної моралі; вчити оцінювати добро і зло, красиве і потворне з позицій національної етнопедагогіки та християнської моралі, поважати звичаї і традиції свого народу.

I. Записати на дошці або на плакаті:

Мораль — система поглядів, уявлень, норм і оцінок, які регулюють поведінку людей.

Етика—норми поведінки, сукупність моральних правил.

II. Бесіда вчителя.

Серед учнів спостерігається упереджене, негативне ставлення до виразу "читати мораль". Інколи можна від них почути роздратоване: "Обійдемось без моралі! Таке ставлення зумовлене тлумаченням виразу. От поясніть, як ви розумієте це, що, по-вашому, означає "читати мораль"? (Всі пояснення учнів будуть такі: це означає ганьбити, соромити, дорікати, сварити за щось. Але це, звичайно, неправильне твердження.)

Ваше завдання на цій виховній годині — зрозуміти, що ж таке мораль, наскільки потрібна вона людині, чи можна без неї обійтися. Як бачите із записів на дошці, мораль — це наука про те, як правильно поводитись, це система поглядів, правил, оцінок, які визначають, що в житті є добром, а що злом, що красивим, а що — потворним. Український народ із давніх-давен відзначається високою моральністю. Головними чинниками народної моралі споконвічно були добро, милосердя, людяність, честь, гідність, працелюбність.

Які ж етичні норми найбільше шанувалися нашим народом?

Передусім, шанувалося почуття любові до батьків. Ця етична вимога, що відповідала Божій заповіді, втілена в багатьох народних прислів'ях і приказках: "Хто маму зневажає, того Бог карає", "За маму і тата—тяжка розплата" та ін. Моральним обов'язком дітей була допомога батькам у господарстві, догляд за ними у випадку хвороби, вияв повсякденної шани й турботи. До батьків, як правило, звертались на "Ви".

Суворо засуджувалась сімейна ворожнеча, адже родинне життя повинне ґрунтуватись на щирій співдружності, людяності, повазі до свого родоводу.

У ставленні до односельців керувались християнською заповіддю любові до ближнього, яка проявлялась у милосерді, доброті, готовності допомогти в біді. Високо поважались традиції добросусідства. Моральним обов'язком вважалась допомога людині, яку спіткало нещастя. Хворим носили їжу, допомагали по господарству, погорільцям давали притулок. Зворушливою була турбота про вдів, сиріт.

Делікатністю, мовною красою відзначалося спілкування. Великого значення надавалося привітанню. У селі існував звичай вітатися з усіма, незалежно від того, чи знайомий це чоловік. Молодший мав вітатися першим — інакше будь-хто зі старших зупиняв його і присоромлював. Отже, в етичному вихованні брала участь не лише сім'я, а й громада. Зверніть увагу, в українських привітаннях найчастіше зустрічаються слова з коренем добр-, здорюв- (добрий день; доброго здоров'ячка; дай, Боже, здоров'я), що є свідченням дружелюбності. Привітальними словами побажального змісту були: "Мир вам!". До людини, яка зайнята роботою, зверталися: "Боже, поможи", "Дай, Боже, щастя", "Помагай Біг". Відповідати належно: "Дякую красненько, дай, Боже, здоров'я" і т. п.

За правилами спілкування, починаючи розмову, годилося поцікавитись здоров'ям, самопочуттям: "Як ся маєте?" У відповідь можна було почути: "Гаразд. Богу дякувати. Як вам ведеться?"

При зустрічі тактовна людина не ставила прямих питань, наприклад, "Куди (звідки) йдете?" Делікатний чоловік натомість запитував: "Чи далеко зібралися?", "Чи далеченько ходили, чи натомилися?". У випадку сумніву щодо доречності сказаного перепрошували: "Перепрошую за слово", "Пробачте за слово". Про таких людей схвально говорили: "делікатний чоловік", "вміє пошанувати".

Абсолютно некультурним вважалося не вибачити людині, якщо та перепрошує і хоче помиритися.