Одяг населення Київської Русі

У цей період уже чітко проявлялися локальні відмінності у жіночому одязі, які брали свій початок, вочевидь, іще з давніх племінних об'єднань. Насамперед це помітно у прикрасах, котрі виготовля¬лися місцевими майстрами, а саме у характері бронзових і срібних підвісок, що прикрашали головні убори та зачіс¬ку, скроневих і нагрудних прикрас. Ці особливості з часом частково знівелю¬валися, поскільки дедалі поширювалися вироби міських ремісників, а також при¬візні.Прикраси (зйомні та нашивні), еле¬менти орнаменту, колір в одязі спершу виконували не стільки естетичну, скільки магічну роль. Відповідно до цього пояс¬нюється й їхнє розміщення. Так, є гіпо¬теза, що орнамент наші предки розташо¬вували на одязі там, де відкривається доступ до тіла,— на горловині, по низу рукава, на подолі та ногах. Розташування вишивки на плечовій вставці та перед¬пліччі української сорочки дослідники іноді пов'язують з еволюцією цього типу одягу, а саме з тим періодом, коли на нижню сорочку з довгим рукавом надяга¬лася друга — без ру

кавів — або накидав¬ся плащ з орнаментованими краями.

Святковий костюм городян. XV—XVI ст.

Уже в X—XII ст. в жіночому одязі існував поділ на нижній (натільний) і верхній. Нижньою була довга полотняна сорочка з рукавами, які набагато пере¬більшували довжину руки. На зап'ястях вони підтримувалися браслетами — обручами. На таку сорочку вдягали або коротшу за неї одежу — ризу — або аж декілька суконь прямого чи розширеного крою.

Їхня кількість залежала від сезону й заможності людини. Як і для чолові¬чого костюма, обов'язковим був пояс — одночасно і прикраса, і оберіг від нечис¬тої сили.

Особливо виразними були жіночі та дівочі головні убори — обов'язкова скла¬дова костюма. Різноманітної форми, при¬крашені дорогоцінним камінням, вишив¬кою, підвісками, повиті довгим штатом білої тканини (убрусом, наміткою), ці високохудожні вироби не тільки компо¬зиційно довершували костюм, а й виступали показником соціального стану жін¬ки, виконували захисну, обрядову функ¬ції, відповідали існуючим морально-етич¬ним нормам.

Щодо останнього, то головний убір заміжньої жінки повністю закривав во¬лосся, дівчата ж нерідко носили волосся розпущеним або заплітали в коси. Обряд «покривання», що існував в українському весіллі, символізував перехід дівчини до стану заміжньої жінки. Цей відгомін язичництва, на думку одних вчених, ся¬гає набагато давнішої традиції закриван¬ня усього жіночого обличчя; іншими він пояснюється необхідністю захисту самої жінки та її близьких від злих сил, оскіль¬ки волоссю надавалися магічні власти¬вості; ще інші дослідники вважали це символом підкорення жінки чолові¬кові.

Різноманітними були зйомні прикра¬си — підвіски, сережки, мониста, брасле¬ти, але з плином часу і розвитком реме¬сел їхні локальні особливості поступово стираються.

Одяг знатних городян — Князів, бо¬яр, феодалів, багатих купців тощо — складався з великої кількості предметів і виконувався з дорогих тканин як місце¬вого виробництва, так і привезених із країн Західної Європи та Сходу. Сороч¬ку й гачі із лляного полотна носили як натільну білизну; жіночий одяг у вигляді шматка тканини, який обгортає стегна, серед знаті не був поширений.

Убрання вельможних городянок, яке надягалося на сорочку, шилося зі схід¬них вишитих шовків (паволок) або цуп¬кої ворсистої тканини з золотою або срібною ниткою, схожої на оксамит. Знатні жінки, зі слів арабського мандрів¬ника Ібн-Фадлана, носили хилу (ха¬лат) — верхній шовковий одяг. Згаду¬ється він і в літописах. Поділ та обшлаги нижнього одягу, як і в костюмі небага¬тих городянок, були відкриті й щедро прикрашалися вишивкою, створюючи ступінчастий силует.

Зверху надівався плащ — корзно, який застібався на пра¬вому плечі дорогоцінною фібулою. Шили корзно з оксамиту. Комір, поділ і краї корзна прикрашали каймою, шитою зо¬лотим позументом. На київських фрес¬ках маємо зображення круглих комі¬рів — опліч, ожерелків. їх не приши¬вали, а накладали на сукні. Ці елементи, вишиті золотом та перлами, зберігалися в костюмі знаті декілька століть, а в ХІІІ—XV ст. у вигляді вишитих комірів поширилися і на одяг представниць непривілейованих станів. У традиційному костюмі населення Наддніпрянщини ве¬ликі круглі коміри — часто зйомні, при¬крашені нашивками, вишивкою, збора¬ми — побутували аж до XX ст.

Книжкові мініатюри і фресковий живопис свідчать, що одяг заможних жінок найчастіше мав вигляд прямої сукні з широкими довгими рукавами, перехопленими на зап'ясті наручами, а по талії багато прикрашеної золотим шитвом. Низ декорувався візерунчастою каймою, а верх — відкидним коміром. Пояс складався з позолочених метале¬вих бляшок-накладок і був знаком фео¬дальної гідності, найулюбленішим пред¬метом благословіння князями своїх ро¬дичів. Жіночі та особливо чоловічі пояси робили також із шовку, затканого золо¬том і сріблом, із оксамиту або шкіри з кованими металевими бляшками. При¬крашені перлами, сердоліком пояси, як і опліччя та головні убори, залишали у спадщину дітям.Одяг знатних східнослов'янських жі¬нок був багатокольоровим, у ньому поєднувалися яскраві, свіжі, соковиті барви. Зелений, блакитний, червоний, си¬ній, коричневий кольори доповнювалися золотим і срібним шитвом. Металева нитка прикрашала костюм не лише жі¬нок княжого роду, а й заможних селя¬нок. Найулюбленішим кольором був чер¬воний («червлены и багряны одеяння»). Його перевага пояснюється тим, що, по-перше, це був колір-оберіг, а по-друге, використовувалися численні натуральні барвники, які надавали тканинам червоно-коричневого та інших відтінків чер¬воного кольору. Фарбували тканини переважно рослинними барвниками, рідше — тваринного походження. Червоний колір добували з червецю (яєчок хробаків), червоно-коричневий — із гре¬чаника, звіробою, кори дикої яблуні, віль¬хи, крушини; синій — із сон-трави, волошки, чорниці; жовтий — із дроку, лис¬тя берези; золотаво-коричневий — із лушпиння цибулі, кори дуба та груші. Парадний костюм феодала складав¬ся з довгу сорочки, свити-каптана (жу¬пана), корзна, чобіт, напівсферичної шапки, обшитої хутром. Корзно і свиту шили з привізних візантійських тканин. По краях одяг прикрашався широким орнаментом. На виготовлення вбрання заможного купця або феодала часто-густо йшла майже третина усього майна. Ібн-Фадлан, наприклад, так описав похо¬вальний костюм купця X ст.: «Наділи на нього шаровари і гетри, і чоботи, і курт¬ку, і кафтан парчовий із ґудзиками з золота, і наділи йому на голову шапку з парчі з соболем». Дуже старанно підби¬рався колір костюма князя. Як і в жіно¬чому одязі, перевага надавалася різним відтінкам червоного.