Одяг населення Київської Русі
Ши¬рокі верстви людності Київської Русі послуговувалися виробами місцевих май¬стрів. Як матеріал, так і одяг селян та простих городян були саморобними. Археологічні матеріали засвідчують існу¬вання в Київській Русі шкіряного взут¬тя — постолів, чобіт, плетених зі стебел рослин чи кори дерев — личниць, а та¬кож великої кількості прикрас.
Відомості про одяг є і в давньорусь¬ких письмових джерелах. Так, в Іпатіївському літописі згадується кожух, у «Слові о полку Ігоревім» — кожух і опанча, оксамит і паволока, в інших пам'ятках — сорочка, ногавиці, онучі, корзно, свита, клобук, вінець і т. д.
Археологічні знахідки та письмові джерела суттєво доповнюються іконо¬графічними матеріалами — фресками, іконами, книжковими мініатюрами, які дають уявлення про одяг переважно кня¬зів, бояр, дружинників. Хоча фрески Софійського собору в Києві зберегли зобра¬ження не лише князівської сім'ї, харак¬терним елементом костюма якої був плащ (корзно), а й музикантів, мислив¬ців, одягнених у вузькі штани та сорочки з поясом.
Костюм давньоруських князя та княгині.
Усі ці дані свідчать про значну соці¬альну диференціацію східнослов'ян¬ського суспільства. Про накопичення чималих скарбів заможними верствами населення Київської Русі розповідають як численні клади дорогоцінностей та монет, так і поховання, в яких зберегли¬ся атрибути влади чи високого сану, — гривни (нашийні обручі), поясні набори, персні, дорогоцінна збруя, колти, на¬миста, діадеми, опліччя (дробниці), хре¬сти. Виконувалися вони різноманітною технікою: перегородчастої емалі, зерні, скані, черні, інкрустації, золочення.
Одяг заможних городян періоду Київської Русі
Вчителями ювелірного мистецтва на Русі були переважно греки, але руські май¬стри швидко й досконало оволоділи складною технікою обробки благородних металів і робили речі, що не поступа¬лися імпортним.
Поєднання всіх перелічених прийомів дало змогу місцевим ремісникам ство¬рити велику кількість видів і форм при¬крас. Терміни XI—XIII ст., які дійшли до нас, свідчать про різноманітність давньоруського «узороччя»: вінець, очолля, чоло, ожереди, гривна, намисто, лунниця, цата (опліччя), запона, сустуг, фі¬була (пряжка, що скріплювала плащ), обруч, усеряг, перстень, тразни (підвіс¬ки) та ін. Прикраси декорувалися реа¬лістичним орнаментом у вигляді голови коня, птахів, змій чи геометричним ма¬люнком. У давньоруському орнаменті присутня різноманітна язичницька сим¬воліка: сонце, засіяне або зоране поле, хміль, «дерево життя», турячі роги, зо¬браження Дажбога, богині весни, Меду¬зи Горгони, грифонів і т. п. Пізніше язичницькі елементи поєднувалися з християнськими — хрестом, мотивами вознесіння тощо.
Одяг заможніх селян Київщини. Кінця ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.
Майнова диференціація населення Київської Русі знайшла яскраве відбиття в письмових джерелах XII ст. Напри¬клад, у «Слові про багатого та убогого» багатий ходить «в павлоце и в кунах, а убогий руба не иметь на телесы», у пер¬шого нога «в червлене сапозе», у дру¬гого — в лычинцм».
Чоловічий одяг селянства Київ¬ської Русі складався з сорочки довжи¬ною до колін, одягненої навипуск і під¬перезаної шкіряним або в'язаним поя¬сом, а також нешироких штанів (гачів, портів). На поясі кріпили різні необхідні предмети (кресало, гребінь, невеликий ніж). На голову вдягали валяну шапку (клобук), на ноги — плетені з лика або стягнуті зі шкіри личниці, постоли та онучі. В холодну пору напинали суконну свиту, а взимку — хутряний кожух. Давньоруський костюм представників різних станів був близьким за кроєм, але відрізнявся числом предметів, а та¬кож якістю використаних тканин та ін¬ших матеріалів.
Типи жіночого князівського костюма періоду Київської Русі.
Костюм давньоруських жінок був самобутнім і різнобарвним — справжнім витвором мистецтва. Виготовлення одягу, прядіння і ткацтво, шиття та вишивка були повсякденним заняттям усіх жі¬нок — багатих і бідних. Одяг заміжньої сільської жінки, а також дівчини скла¬дався з довгої вишитої сорочки (сороциці), поясного одягу у вигляді одного або двох незшитих, а пізніше частково зши¬тих шматків орнаментованої або клітчастої вовняної тканини (дві запаски, плахта, поньова). На голові у дівчини був вінець (корун, вінок), а у заміжньої жінки — рушникоподібний убір, який накидався на багато прикрашений твер¬дий, виконаний з дорогої тканини корун (кику), що міцно тримав волосся. На ноги вдягали плетені із рослинних воло¬кон личниці або стягнуті зі шкіри по¬столи.