Depeche Mode – англійський поп-гурт
Депеш Мод (фр. Depeche Mode) — англійський синті-поп-гурт, утворений в 1980 році в місті Бейзілдон, Ессекс, Великобританія. Його засновниками були Девід Ґеан (вокал), Мартін Ґор (клавішні, гітара, вокал, основний автор текстів після 1981 року), Ендрю Флетчер (клавішні) і Вінс Кларк (клавішні, основний автор текстів у 1980—81 роках). Вінс Кларк пішов з гурту після випуску у 1981 році дебютного альбому. Його змінив Алан Вайльдер (клавішні, ударні, бек-вокал), який грав з групою з 1982 по 1995 роки. Після виходу Вайльдера з гурту Ґеан, Ґор і Флетчер виступають як тріо.
Станом на 2006 рік продажі альбомів Depeche Mode складають близько 73 мільйонів копій по усьому світу. Гурт мав вплив на багатьох із популярних сьогодні артистів, у першу чергу завдяки їхнім особливим технологіям запису і семплювання. Лишаючись дуже впливовими на сучасній електронній танцювальній сцені, їх все ж продовжують відносити до музичної альтернативи.
Історія
Створення гурту (1976—1980)
У 1976 році Вінс Кларк (Vince Clarke, 03.07.1961) та Ендрю Флетчер (Andrew Fletcher, 08.07.1960) створили гурт No Romance in China. Сталося це у місті Бейзілдон, в англійському графстві Ессекс. Однак невдовзі група розпалася.
У 1979 році Кларк повернувся до ідеї зібрати власну команду і разом з гітаристом та клавішником Мартіном Ґором (Martin Gore, 23.07.1961) створюється гурт French Look. Невдовзі до гурту приєднався Ендрю Флетчер, і тріо стало називатися Composition of Sound. Через певний час група перейменовує себе у Depeche Mode (таку назву носив магазин, у якому продавався модний одяг із Франції. «Depeche-mode» можна перекласти як «Швидко-модно», а точніше — «Швидка доставка модного одягу»).
Спочатку гурт грав у жанрі гітарного року. Однак післе того, як в 1980 році Depeche Mode перейшли на синтезатори, група стає улюбленцями клубної сцени Лондону. На виступі Depeche Mode у клубі Bridge House Tavern був присутній Деніел Міллер (Daniel Miller), продюсер і голова Mute Records, і невдовзі лейбл укладає з групою контракт. І ось уже понад 20 років Depeche Mode не розлучаються із своїм першим і єдиним лейблом.
Перші спроби (1981—1985)
Depeche Mode у 1984 р.
Певний час вокалістом гурту був Вінс Кларк. Та у 1981 році після участі групи в компиляції «Some Bizzare» було вирішено взяти солістом 19-річного Девіда Ґеана (David Gahan, 09.05.1962). Першими синглами Depeche Mode, що з'явилися на музичному ринку, були: «Dreaming of Me», «New Life», «Just Can't Get Enough». Основним композитором і автором текстів команди з самого початку був Кларк. Виданий у 1981 році дебютний альбом групи «Speak & Spell» базувався на його напрацюваннях, і альбому не можна було відмовити у відсутності уваги з боку слухачів та преси. Та під час промо-туру Вінс Кларк, на загальне здивування, вирішив попрощатися з Depeche Mode. Основною причиною він вказав бажання лишатися студійним музикантом і продовжувати експерименти з електронікою. (Один з його перших таких експериментів, «Yazoo», записаний разом з R&B-виконавицею Елісон Мойє (Alison Moyet), виявився достатньо успішним.)
Творчим началом колективу стає Мартін Ґор, а склад поповнюється новим клавішником Аланом Вайльдером (Alan Wilder, 01.06.1959). Вже перший сингл у новому складі, «See You», був сприйнятий з великою цікавістю. Відчуття мелодії та гармонії, притаманне Ґору, у всій красі виявилося в наступних студійних альбомах гурту — «A Broken Frame», виданому в 1982 році, і «Construction Time Again», записаному в 1983. У своїх текстах Ґор ніколи не боявся братися за доволі серйозні теми, часто ще більш похмурі, аніж музика гурту: садомазохізм («Master and Servant»), капіталізм («Everything Counts»), релігійний фетишизм («Personal Jesus»).
У Depeche Mode почала формуватися значна і дуже віддана армія прихильників, які не пропускали жодного EP, жодного перевидання, жодної колекції рідкісних записів. У комерційному плані група виявилась більш ніж вдалим проектом, регулярно потрапляючи до британської гарячої двадцятки. Четвертий лонгплей «Some Great Reward» (1984 рік) поклав початок в новому етапі кар'єри Depeche Mode, відкривши гурт широкому колу меломанів у Великобританії та Сполучених Штатах. Робота, що за похмурістю і меланхолією лишила далеко позаду своїх попередниць, включала і класику синті-попу — в'їдливу пісню «Blasphemous Rumours». Наближений до індастріалу «People Аre People» став міжнародним хітом DM.