Богдан Лепкий і європейський культурно-мистецький процес

З часом навчаючись у Львівському університеті, слухав курси відомих тодішніх професорів Омеляна Огоновського, Ізидора Шараневича. Доктор В. Лев у своїй книзі про Б. Лепкого справедливо писав:”Велекий вплив на зацікавлення Лепкого історичною тематикою мав його щирий друг Вячеслав Липинський (1882-1931),талановитий історик і звеличник героїчної минувшини України”. Потім його творчий й науковий шлях проліг до Віденських академії мистецтв та університету, Ягелонського університету, через вогниво знань яких пройшов Лепкий від студента до професора та завідувача кафедри.

Коли сьогодні, на відстані часу, перечитуємо поезію, прозу, документалістику, історико-літературознавчі студії письменника і вченого, то направду відчуваємо, як то тут, то там змінюються-переливаються і, неначе промені змигують етюдна споглядальність, фольклорна інтонаційність образів та символів, публіцистична панорамність, психолого-аналітична заглибленість. Але все це фіксуємо як результат потужної системної праці.

В одному з берлінських листів до В. Гнатюка Б. Лепкий зізнався, що завше писав про те, що саме диктував йому “голос народної совісті”.

Доля круто поверталася до Богдана Лепкого,але де б він не був, його зболена, стуртурована душа рвалася в Україну. Думається, що той внутрушній душевний трагізм, який гнітив Лепкого як людину, так чи інакше відбивався у показі ним матиринсько-жіночого у психіці героїв, що, звичайно, продовжувало пувну художню традицію у зображенні “жіночої України” (значна частина оповідань збірок “Щаслива година”, “З села”, “З життя”, “Донька і мати”, “Оля”).

На жаль, у нашому літературознавстві раніше домінував напрям псевдосоціального, псевдофілософського аналізу літературного процесу. Кожного, без вийнятку, літератора підганяли під заготовлені схеми. Коли ж не вписувалися деякі у вироблені ідеологією постулати, - їх вилучали з процесу, або ж пришивалися їм усякі “ізми”. У тому розряді не одне десятиліття перебував і Б. Лепкий. Має цілковиту рацію професор Микола Ільницький, коли стверджує, що “натура його редше споглядально-рефлективна, звернена в середину ліричного героя”.На думку самого ж Б. Лепкого, найвища цінність, яка криється в літературних творах, - це “сила зворушливості, до сліз або до сміху, до найвищої розкоші або до глибокої розпуки...”.

Недарма Іван Франко після прочитання перших оповідань Б. Лепкого в тодішній галицькій газетно-журнальній періодиці відзначив в огляді “Українська література за 1899 рік”, що “індивідуальність Лепкого менш діяльна і політична, ніж в останніх українських новелістів (В. Стефаник, Л. Мартинович, М. Черемшина, М. Яцків); він має м’який вразливий і поетичний характер; однак у його новелах є і щасливі моменти, красиві описи і добре висловлений тихий меланхолійний настрій (В. Качкан)”.

Навіть у літературно-критичному нарисі про Шевчнків “Кобзар” Б. Лепкий уможливлює весь раціонально-аналітичний хід думки обрамити тією мінористикою, що характеризує українську ментальність. Подивімося, як тонко і ненав’язливо робить це автор: “Покажіть мені пана, котрий би своїм дітям лишив такий багатий спадок, як він у своїх творах. Покажіть мені вождя, котрий відбув такі далекі походи, як він... Покажіть мені мудреця, котрий би свій народ так богато навчив...”.

Оця лірично-драматична настроєність простежується і в таких літературно-есеїстичних працях Б. Лепкого, як: “Василь Стефаник”, “Маркіян Шашкевич”, у циклах “Іван Франко”, “Владислав Оркан”, успогадах, промовах “Прийди до нас!”, “Свято Котляревського у Львові”, “Коцюбинський у Кракові”, у трикнижжі нарисів-спогадів “Крегулець”, “До Зарванці”, “Бережани”.

Воєнні події 1917-1919 рр. Поглибили даржавотворчі задуми Б. Лепкого, і він вирішив написати щось більше в прозі з минулого української державності. Перед ним зринула постать Івана Мазепи. До того ж близьке приятелювання з істориком О. Барвінським, який у 1918 р. переклав на українську мову й опублікував “Історію України в життєписах визначних її діячів” Миколи Костомарова, де був зображений історичний портрет Івана Мазепи, підштовхнуло Б.Лепкого до задуму відтворити широкомасштабне прозаїчне полотно про діла славного гетьмана України.

І ось з’являється тетралогія Б Лепкого “Мазепа”,написана в 1926-1929 роках.Вивчивши всю історичну літературу та першоджерела про драматичну епоху гетьманювання Мазепи, письменник відтворив літопис тогочасної багатостраждальної гетьманської України,опублікувавши досить швидко в окремих томах високохудожні прозові твори: “Мазепа”, “Не вбивай”, “Мотря”, “Батурин”, “Полтава”.