Богдан Лепкий і європейський культурно-мистецький процес
П л а н :
Вступ.
Дитячі роки.
Навчання Б. Лепкого.
Творча спадщина.
Висновок.
В історії української літератури яскравішої зірки, ніж Богдан Лепкий, після зорі Франка від початку століття і до 1941 року, мабуть, не було. Але багато людей, нажаль, мало або майже нічого не знають про цю надзвичайну людину, хоча уже й з’явилося немало розвідок та видано майже всі твори славного галичанина.
“Його великий талант лірика, повістяра, вченого, літератора та небуденна працездатність нагадують тих титанів творчої праці, які залишають незглибимий слід в історії свого народу”, - писав у вступному слові до книги “Богдан Лепкий” професор Оттавського університету Констянтин Біда в 1976 році.
Ще за життя Богдана Лепкого його багатющу письменницьку спадщину високо оцінили галичани, українці в діаспорі, видатні літературознавці світу. Про поезію і про прозу та літературно-мистецькі жанри вже чи мало писали критики, але, на жаль, майже не вивчені історичні основи тетралогії Богдана Лепкого “Мазепа”, яку так високо оцінили сучасники – від князя української церкви митрополита Андрея Шептицького до Директора “Української бібліотеки ім. С. Петлюри” в Парижі професора Романа Смаль-Стоцького.
Очевидним і незаперачним є той факт, що найсильніший, і, по суті, домінантний вплив на естетичне кредо Б. Лепкого мало родинне середовище, Поділля, з його невідцвітним фольклорно-етнографічним букетом. Сам же письменник у “Заспіві”, одному з ранніх віршів писав:
Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля,
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.
Колисав мою колиску
Звук підгірської трембіти...
Богдан Лепкий – син золотокосого Поділля, виростав у обіймах отого патріархального оточення, що було важливим фактором формування світогляду і життєвих принципів. Те оточення не могло не спричинитися до глибинного впливу на душу майбутнього літератора, на формування його людської вдачі й естетичного код. “Поручинські газди” ходили в чоботях на підковах, котрі їм робив місцевий коваль, носили “куртини” з домашнього сукна, брилися бритвами, зробленими із старої скошеної коси, жінки вбиралися в “димки” (полотно з вибитими узорами),вишивали гарні сорочки, мережили їх – словом, це було старосвітське соло, котрого ще не торкнулася культура 19 ст.. Веснянки, гагілки, обжинки, колядки, щедрівки, множество легенд, переказів,- усе, як колись, в дуже давніх часах”.
Виховуючись з дитинства у священичій родині та в оточені галицької інтелигенції, малий Данко багато узнав про рідний край і вже юнаком черпав відомості з історії Україи. Спочатку – з розповідей батьків, з бібліотеки діда, а потім – з бібліотеки Бережанської гімназії. Та найтісніше життя і творчість Богдана Лепкого пов’язані з Рогатинщиною, а саме з селами Черче та Жовчевом.