Мораль і глобальні проблеми сучасності
Пафос «абстрактного гуманізму» — в моральному самовдосконаленні людини, у «вичавлюванні з себе раба», викоріненні власних пороків. Разом із тим в «абстрактному гуманізмі» є тенденція позаісторичного знеособлення зла, коли воно перетворюється на якийсь метафізичний символ поза часом і простором, не пов'язаний з достоїнствами й видами конкретної соціально-економічної системи. «Абстрактний гуманізм» не передбачає рішучого усунення соціальних структур, існування яких робить справжню людську моральність або неможливою, або вимагаючою жертв і подвигів з боку свого носія.
«Абстрактний гуманізм» тому і є абстрактним, що абстрагується від умов людського існування, котрі впливають на формування моралі та аморальності, переносить увесь тягар проблеми виключно на індивіда, керуючись при цьому кантівською формулою: «Ти повинен, отже ти можеш!» Ідеться про те, що за будь-яких умов людина мусить лишатися людиною, і цей заклик не може не викликати відгуку, одначе він не знімає проблеми нелюдських і антилюдських обставин, що формують людину.
Таким чином, можна констатувати обопільну однобічність і недостатність як революційного, так і «абстрактного» гуманізму. Зберігаючи позитивну революційну ідею олюднення обставин, доцільно збагатити її принципом особистої моральної свободи й відповідальності, пафосом самовдосконалення, переконанням у неприйнятності насильства як засобу розв'язання всіх проблем. У борінні політичних пристрастей, напружених діалогах країн — членів світової співдружності, в болісних роздумах про долі народів народжується новий гуманізм, звільнений від однобічності своїх попередників і заснований на мудрості піднесення над ізольованістю, розділеністю, політичною та ідеологічною нетерпимістю й фанатизмом, над ідеями класової та національної богообраності.Новий гуманізм, покликаний стати морально-смисловим підґрунтям спілкування та взаєморозуміння цивілізацій і культур, має ввібрати все найкраще, відмовитися від вузь-когрупового, доктринерського, що мало місце в історії моральних шукань людей протягом усієї історії. Такий гуманізм не потерпить язичницького переконання у винятковій правоті та єдиній правильності одного погляду на світ і заперечення можливості будь-якого іншого, він не потерпить догматизму та апеляцій до іранатичноі впертості та розумової обмеженості, до політичної неохайності, «подвійної бухгалтерії» в моралі, коли аморальність, учинена «своїми», розглядається як подвиг, а «чужими» — як страшний злочин, що ображає моральне почуття.
Подібна логіка подвійної моралі нічим не відрізняється від логіки первісного дикуна, щиро переконаного в тому, що справедливість визначається за нехитрою схемою: «Якщо я когось піймав і з'їв — це добре, якщо мене спіймали і з'їли — це огидно». Воістину, «подвійна бухгалтерія» в моралі робить спілкування різномислячих людей, народів, держав абсолютно неможливим. Не може бути однієї моралі для «своїх», іншої — для «чужих». Мораль, покладена в основу спілкування та співробітництва, може бути тільки єдиною.
Воістину, та мірка, котра прикладається до інших людей в оціночних судженнях, до інших цивілізацій і народів, має бути прикладувана й до самих судячих. Новий гуманізм виходить із послідовного переконання про найвищу цінність людської особистості, її прав і свобод, із переконання в тому, що кожний етнос, нація мають священне право на мир, свободу та самовизначення, збереження своєї культурної та психологічної ідентичності через розвиток мови й творчої активності людей.
Ніхто, жодна нація, жодчий клас, жодна партія, жодна особистість не можуть володіти монополією на істину, а тим паче нав'язувати цю істину іншим силоміць. Геноцид, здійснюваний за національною, класовою, ідеологічною, расовою ознакою — це страшенний злочин проти людства. Новий гуманізм, незважаючи на всі суперечності історії, послужить людям категоричним імперативом досягнення згоди, дружби, справедливості та милосердя, духовним засобом поступового, важкого, болісного, з багатьма відхиленнями та помилками, але неминучого прогресу, якщо ми хочемо вижити на цій планеті, прагнемо олюднення людського роду. І цей новий гуманізм буде плодом колективних зусиль найрізноманітніших людей і людських спільнот.
Становлення нового світового порядку, що гарантує виживання людства, перетворює на свою необхідну умову виникнення світового загальноприйнятого порядку, якому необхідно повинні були б підкорятися всі країни, блоки, політичні партії, котрі прагнуть збереження миру, стабільності та благополуччя.
Формування нового світового морального порядку передбачає поєднання в певну парадигму значної кількості моральних систем різних культурно-історичних регіонів і світових релігій, v цьому плані не можна не торкнутися серйозної проблеми, пов'язаної з тим, що наші уявлення про загальноприйняте в моралі великою мірою походять із ще не остаточно зжитої концепції європоцентризму, згідно з якою вся світова історія має розвиватися виключно за європейським зразком. Специфічні ж варіанти розвитку, притаманні Азії, Африці, Латинській Америці, розглядалися з позицій європоцентризму як відхилення від магістрального шляху.