Мораль і глобальні проблеми сучасності

Характеристика сучасності не може бути однозначною, оскільки аналізуються дуже суперечливі процеси, в надрах яких і визріває нова якість буття людства, народжується нове обличчя світу, формуються інші, ніж раніше умови людського існування. Світ змінюється на очах, залишаючи й у окремої особистості, й у багатомільйонних мас відчуття драматизму, надії та болісних сумнівів. Руйнуються усталені соціально-економічні структури, стійкі форми міждержавних відносин, виникають альтернативні, наслідком яких виступають нові проблеми, що змушують приймати воістину доленосні рішення, котрі визначають майбутнє наступних поколінь, той світовий порядок, у рамках якого їм випаде жити.

Звичні форми поділу світу на блоки та коаліції, замкнені угруповання та системи поступово, але неухильно зникають як результат об'єктивної тенденції сучасного розвитку. На зміну приходить інший тип організації людства — світове співтовариство, засноване на спільності долі країн і народів, яка настійно вимагає й нового типу мислення — планетарного.

Економіка, політика, мораль, сама історія чимраз більше набувають якості всесвітності, знецінюючи багато національних, регіональних, класово-політичних, коаліційних перегородок, протиставляючи їм необхідність усвідомлення об'єктивної сутності майбутнього всього роду людського і планети Земля, коли безумовним стає примат глобальних проблем над проблемами вузькорегіональними.

Що ж таке глобальна проблема й чому такий високий її статус? Передусім це проблема, котра визначає найсуттєвіші умови життя всіх країн і народів, усього світового співтовариства. Якщо врахувати вищесказане, то ясно, що вона не може бути вирішена зусиллями тільки однієї країни чи групи країн. Економічні, ядерні, стихійні катастрофи, епідемії не знають національних і політичних кордонів, здатні поставити під загрозу знищення всю світову цивілізацію як таку, проректи людству похмуру перспективу «кінця історії».

Глобальною проблемою першорядного значення є проблема виживання, перед тотальним смислом якої меркнуть національні, державні, класові та ідеологічні інтереси, бо в разі самовбивчої конфронтації протилежних соціальноекономічних систем на уламках цивілізації ніхто не зможе розрізнити попіл однієї суспільно-політичної системи від попелу іншої. Виживання, таким чином, стає найвищою цінністю, реалізація якої спроможна забезпечити й реалізацію всієї решти людських цінностей.

У той же час проблема виживання не може розглядатися безвідносно до таких дуже істотних проблем, поза вирішенням яких і саме виживання стає малоймовірним. Ідеться про голод, гноблення, нерівність у світовій економіці та політиці, етнічні та релігійні конфлікти, расизм і національну ненависть, екологічну небезпеку, виснаження природних ресурсів.

Подібні проблеми ставлять перед необхідністю створення нового бачення світу, що є неможливим без появи відповідної потребам епохи моральної системи (парадигми), котра суттєво переосмислює традиційні моральні цінності, принципи, норми та реальні звичаї. Така система має базуватися не на часткових підходах (класових, національних, державних, регіональних), а на загальному інтересі виживання людства з усіма його конфліктами й суперечностями; остаточне ж розв'язання багатьох із них може бути раціонально поціноване лише як процес, а не як якийсь самодостатній підсумок.

Предметом аналізу традиційної етики були людські відносини в системі: людина — людина, людина — колектив, людина — суспільство. Зберігаючи цей масив етичної проблематики, не можна не зазначити, що багато важливих сфер морального відношення зоставалося за межами аналізу. Одним із суттєвих недоліків традиційного підходу, що позбавив його справжньої вселюдськості й планетарності, було прагнення до жорсткої обмеженості вузькими рамками тільки суспільства, тільки людського буття.

Мораль як квінтесенція духовності має охоплювати всю світобудову, не дискримінуючи як об'єкт морального відношення нікого й нічого — ні тварин, ні рослини, ні природне середовище. Людина повинна піднестися над власним егоїзмом споживання й зарозумілістю технічної досконалості в ім'я гармонійної єдності з життям в усіх його багатоманітних проявах. Вона повинна піднестися до величі розумного самообмеження й відчути себе невід'ємною частиною природи, пізнати щонайглибшу спорідненість зі світом природи.

Поза такою радикальною реконструкцією свідомості неможливе виникнення екологічної етики, завдання якої полягає у виробленні фундаментальних підвалин людської моральності у ставленні до природи. Культура, принаймні європейська, була завжди антропоцентричною, протиставляла себе світові природи. Над її ставленням до природи витав дух завоювання, підкорення, бездумного її пристосування до одномоментних потреб. Однак насильно підкоряючи природу, людина підрубувала свої власні корені, позбавляючи себе опертя й цілісності.Культура, щоб урятуватися від деградації, загрози випаленої землі, на якій немає місця й самій людині, мусить зробити своєю основою не часткову, утилітарну, а всесвітню етику, в якій знайдеться місце всьому живому. Ізольовану людину, замкнену в соціумі, мусить замінити людина Землі, тісними узами пов'язана з природою й сприймаюча себе як частину природи, прагнуча гармонії та єдності з нею, розуміюча, як багато в її житті залежить від цього великого зв'язку всього живого.