Український народний костюм та зачіски

Національна історія України своїм корінням відходить в далеку давнину. Сучасну територію України було заселено нашими предками з часів пізнього палеоліту. З часом формування нові племені до яких можна віднести: кіммерійців, скіфів, сарматів. В І-му тис. до н.е. виникають рабовласницькі античні держави Північного Причорномор’я – Херсонес, Феодосія, Ольвія. В VI-VII ст. територія Середнього Подніпрв’я займав союз Давньо-слов’янських племен – анти, а пізніше – руси. З часом формуються князівства. В ІХ ст. Київське і Новгородське князівська об’єднались в одну державу – Київську Русь, Вона стала однією з наймогутніших в Середньовічній Європі. Стародавньою етнічною назвою українців було: руси, русини, русичі. Пізніше територія України була розподілена на декілька основних зон, кожна з яких мала свої особливості. До цих зон належали:

Середня Наддніпров’я – територія Київської, Черкаської, Дніпропетровської, Західна частина Полтавської і Чернігівської областей; Поділля – басейн Південного Бугу і лівий берег Дніпра; Слобожанщина – Південно-Східна Україна; Полтавщина; Волинь – Віль Прип’яті до верхівки Західного Бугу; Полісся – басейн Прип’яті; Прикарпаття; Закарпаття; Буковина.

Жінки Київської Русі були справжніми красунями. Чоловіче населення славилось силою та мужністю.

Український народний одяг – яскраве й самобутнє культурне явище, котре розвивалось й удосконалювалось протягом століть. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості костюма являють собою важливе джерело вивчення етнічної історії населення, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень.

Історія українського народного костюма генетично пов’язана з традиціями Київської Русі. Археологічні розкопки засвідчують широкий розвиток ткацтва та різноманітних ремесел того часу, дають певне уявлення про давньоруське вбрання.

Основним матеріалом для пошиття українських народних костюмів було домоткане полотно з льону та конопель. При цьому таке полотно було білого кольору, оскільки його ретельно відбілювали. Поряд з полотном, виняткового поширення набули також шерстяні тканини місцевого домашнього виробництва.

У жінок, як у чоловіків, універсальним для всіх верст тогочасного суспільства щоденним одягом була сорочка, довжина якої від 125 до 150 см. Основним оздобленням була вишивка. В порівнянні з чоловічою вона була біль багатою, різнокольоровою.

У жіночій сорочці, як у чоловічій, переважали рукава відкриті, біля кисті нічим не притримувані. Лише з ХVІ ст. на нарядних сорочках з пишними суцільними рукавами почали виникати – призбирані шнурочком вузькі.

Істотною особливістю українських жіночих костюмів було широке застосування поясного одягу. Обгортка, плахта, запаска здавна становили обов’язковий і повсюдний основний одяг, який носили поверх сорочки. Весь український поясний жіночий одяг дуже просто драпірувався.

Найбільш примітивним і дуже давнім видом поясного жіночого одягу була обгортка, що являла собою пілку – прямокутний шматочок переважно шерстяної тканини, завширшки близько 1 м, - якою обгортали тіло нижче пояса поверх сорочки. Колір обгортки переважно був чорним або червоним.

Значно більшого поширення, принаймні в центральній і східній частинах українських земель, мала плахта, відносно складна, ретельно розроблена і стала узорчастість якої уже сама по собі свідчить про тривалий її розвиток. Довжиною сягала низько, майже самого подолу сорочки. Плахта була одягом жінок і дівчат.

Найбільш універсальним, спільним для всіх верств суспільства і повсюдним українським поясним одягом була запаска. По суті, вона являла собою найпростіший фартушок. Її надягали безпосередньо поверх сорочки спереду або спереду і ззаду, що було характерно для західної частини українських земель і Подніпров’я.

Повсюдне застосування поясного одягу викликало запровадження в українських жіночий костюмах поясів. Для підперізування сорочок і підв’язування плахт застосовувались прості ткані пояси-крайки завширшки від 3 до 5 см, або іноді (наприклад на Закарпатті) – вузькі шкіряні пояси з мідними бляшками.