Організація дозвілля людей похилого віку: вітчизняний та зарубіжний досвід
В будинках-інтернатах загального типу (для старих людей та інвалідів) проводиться робота з соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до нових для них умов, самоідентифікації особистості. Вивчаються їх особливості, звички, інтереси, установки; їх потреби у трудовій зайнятості; переваги у змістовному дозвіллі тощо. Спеціалісти галузі «терапії рекреацієй» визнають, зокрема, що одним із засобів такої терапії може стати перебування в колі найбільш пам’ятних предметів (речей), реліквій. Особливі речі та майно з їх символічним значенням та асоціаціями можуть допомогти старим людям пристосуватись до нового оточуючого середовища, полегшити адаптацію, забезпечити комфортність перебування, почуття належності і цілісність інтегрованої особистості. Виділяють загальні та особистісно-характерні категорії значень, які мають відношення до особливого майна. Часто літні люди ідентифікують себе з дорогими для них речами та майном (фотографіями, виробами релігійного характеру, коштовностями, меблями, зразками візуального мистецтва та ін.). Досвід вивчення проблем старих людей, які проживають в будинках-інтернатах, показує більш високе задоволення життям у тих, хто зберігає деякі предмети і речі. Виникають форми спілкування, які раніше не практикувалися. В центрах опіки США вже стало традицією створювати спеціальні виставкові вітрини в кімнатах активного відпочинку, де особливі речі є доступними для огляду і в той же час надійно захищені. Вони використовуються під час спільної діяльності людей похилого віку, їх активного відпочинку, а також для оцінки цього досвіду.
Альтернативою будинкам-інтернатам слугують спеціальні житлові будинки для самотніх людей похилого віку та подружніх пар з комплексом служб соціально-побутового призначення (магазином, їдальнею, пральнею, медичним кабінетом з цілодобовим обслуговуванням). У 1993 р. нараховувалось 106 таких будинків, з них у Києві — 8. В таких будинках людина проживає у власній оселі (хоча її не можна успадкувати) і має більше можливостей для спілкування з колом добре знайомих, таких же літніх людей. Це надає можливості урізноманітнювати форми проведення дозвілля людей похилого віку.Так, мешканці будинку для самотніх людей, що по вулиці Чорнобильській м. Києва, створили власний город на ділянці поряд з будинком. Потім вирішили провести виставку городини, що була вирощена власноруч. Невдовзі виставки стали традиційними. На вишитих рушниках розкладались морква, буряк, капуста, цибуля, часник, зелень — і виставка перетворювалась у своєрідний конкурс майстерності господарів. Під час виставок майстри і майстрині-господині діляться своїми секретами, спостереженнями, досвідом, створюючи вже клуб за інтересами. До того ж вирощені овочі є істотним додатком для харчування людей похилого віку. З ініціативи мешканців проводяться вечори довголіття, на які запрошуються медичні працівники будинку, де зустрічаються як подружні пари, так і літні одинаки.
Новий підхід до складного процесу розвитку особистості, розвитку її особистісних потенціалів допомагає розставити більш точні акценти в розумінні природи і сутності сучасної культурно-дозвіллєвої діяльності. Зусилля педагога-організатора, менеджера дозвілля сьогодні спрямовані на створення умов для оптимального розвитку різних соціальних груп. Особливе місце посідає робота з пенсіонерами, інвалідами. Очевидно тут ми виходимо за межі власне вільного часу і втручаємось в інші сфери суспільного життя.
В загальній системі культурно-дозвіллєвої практики все більшу значимість набувають на сучасному етапі проблеми розвитку культурно-дозвіллєвого потенціалу інвалідів в діяльності і через діяльність. Не можна забувати, що будь-який ровиток, зміна особистості — це перш за все зміна в змісті й структурі її культури. Діяльність при цьому сприяє перетворенню культури із зовнішньо-предметної в індивідуальну суб’єктивну форму. Втім, діяльність базується на усвідомлених потребах особистості.
На думку бельгійського психолога Ж. Нюттена, категорія потреб зазначає не стан організму, але динамічні форми («паттерни») зв’язків людини з її оточенням. Мова йде про сукупність особливих біохімічних (інстинктивних) і психічних (емоційних і когнітивних) відносин організму до середовища, «его» до «світу» (4).
Педагог-організатор дозвілля може виступати в ролі своєрідного «містка» між внутрішнім світом особистості і впливом зовнішнього світу. Він прагне впливати на свідомість і поведінку особистості, враховуючи її потреби та інтереси. Саме інтереси стають в певній ситуації своєрідними важелями, завдяки яким ми маємо можливість здійснювати вплив на практичний образ життя людини, створювати умови для реалізації її потенціалу, підносити рівень потреб. Діяльність, яка виникає на грунті пізнавальних і культурно-творчих інтересів, як правило відрізняється високою емоційною насиченістю, яка проявляється у формі особливого ставлення до цілей, предметів, процесу, інших учасників любительських занять і т. п.
Загалом будь-який з цих елементів діяльності можна перетворити у важливий особистісно-формуючий чинник, але за умови, що організатори дозвілля самі набули високого рівня не тільки педагогічної, а й загальної культури. Такі поняття як медіатор та аніматор доречні в професійній характеристиці сучасного спеціаліста галузі дозвілля. Медіатор — тому, що він виступає своєрідним посередником в системі «людина — культура», а аніматор — тому, що стимулює важливі в педагогічному плані процеси самовдосконалення особистості. На думку одного з теоретиків «культурної демократії», французького вченого Ж. Дюмазед’є, культура повинна розглядатися як спосіб життя, спілкування і взаємодії людей. Пояснюючи своє розуміння соціокультури, він пише: «політичні активісти прагнуть перетворити суспільні інститути, активісти в галузі соціокультури спрямовують свої зусилля на перетворення людей». Функція соціокультури в суспільстві — сформувати у громадській думці повагу до гідності кожної особи, забезпечити право кожної людини на самореалізацію засобами культури.