Характеристика художніх стилів XVII-XVIII ст
Мистецтво і література XVII-XVIII ст. кожної з європейських країн відзначаються неповторною своєрідністю. Але саме в цей час завдяки розширенню кола освічених людей, інтеліґентів між ними складаються певні контакти, налагоджуються культурні зв'язки. Якщо в минулі епохи на виникнення і зміну художніх стилів ішли століття, то тепер це відбувається набагато швидше: у першій половині XVII ст. панує стиль бароко, у другій половині - класицизм, в першій половині XVIII ст. - рококо (генетично пов'язаний з бароко), у другій половині - в дещо іншій формі - повертається класицизм. Зупинимося на цих провідних художніх стилях детальніше на прикладі архітектури.
Архітектура. Точне походження терміна бароко невідоме. Його починають вживати у XVIII ст. з дещо зневажливою інтонацією (переклад з італійської - “неправильний” або “химерний”). Цей стиль прямо перекликався із способом життя королівських дворів, особливо французького, що диктувало європейську моду: поєднання нескінченних свят, постійних розваг і суворого етикету, жорсткої регламентації. У той же час зі світовідчуття зникає стабільність, міцність, властива минулим епохам.
Архітектура бароко широко використовує відкриті Ренесансом технічні прийоми, але з іншою метою. Це надзвичайно парадний, пишний, декоративний стиль. Для нього характерні просторовий розмах, велика кількість архітектурних деталей, переважання зігнутих ліній, дуже складних композицій. Бароко відрізняє контрастність, панування яскравих кольорів, велика кількість позолоти. Такі риси дуже яскраво виявилися в обрисах Зимового палацу Б.Растреллі в Петербурзі.
Цей стиль активно використовував синтез мистецтв - поєднання в єдиному ідейно-художньому задумі різних видів мистецтва. Починають проектуватися не тільки будівлі самі по собі, а й цілі ансамблі. Один з найбільш уславлених - ансамбль площі перед побудованим раніше собором Св. Петра в Римі, яку, за задумом Л.Берніні, оточили масштабною колонадою, а в центрі поставили величезний давньоєгипетський обеліск. В архітектурний задум включається навколишнє середовище, особливого звучання набуває паркове мистецтво. Виникає архітектура фонтанів - садових, міських. Безліч фонтанів у стилі бароко є в Римі, з них найбільш знаменитий фонтан Треві. У позаміській резиденції російських імператорів - Петергофі - фонтани є стрижнем усього палацово-паркового ансамблю.
Велику роль починають відігравати інтер'єри: світла підлога, кришталеві люстри, драпіровки, ліпні прикраси. Живопис і скульптура втрачають самостійну роль, стають частиною декору. Дуже поширені так звані ілюзорні плафони – по-особливому розписана стеля, - що зображають, як правило, небо в поєднанні з багатофігурною композицією. Подібний ефект ілюзії використовують і в архітектурі. Найвідоміший італійський архітектор і скульптор бароко Л.Берніні так спроектував сходи у Ватіканському палаці, що вони знизу сприймаються набагато довшими, ніж є насправді. Коли на верхньому майданчику з'являється Папа римський, його фігура здається несподівано великою і величною.
Внутрішньо складним стилем був класицизм. Центральна ідея класицизму - в руслі раціоналістичної філософії - ідея розумності, впорядкованості, “правильності”. З одного боку, ця ідея широко використовувалася для обґрунтування необхідності абсолютизму: держава на чолі з монархом трактувалася як втілення розуму, який обмежує людські вади. Але, з іншого боку, той самий раціоналізм був філософською основою розвитку передової науки, фундаментом буржуазної ідеології. У XVII ст. провідною була перша тенденція. У Франції класицизм стає офіційним стилем, спеціальні вказівки даються кардиналом Рішельє, потім Людовіком XIV. Створюються спеціальні організації, покликані стежити за розвитком літератури, мистецтва. У 1634 р. це - Французька академія, переважно філологічна, пізніше - Академія живопису і скульптури, Академія наук.
Класичний зразок архітектури класицизму - королівський палацовий комплекс у Версалі. До нього входять палац, парк, безліч споруд. Суворе планування, геометрична організованість і палацу, і парку, симетричність визначають його вигляд. Навіть деревам і кущам надано форму геометричних фігур. Такий тип отримав назву французького, регулярного парку.
На початку XVIII ст. провідним стає стиль рококо (термін походить від назви декоративної прикраси у вигляді раковини). Цей стиль пов'язаний з бароко, але позбавлений його розмаху. Стиль рококо декоративний, несе риси витонченості, чуттєвості. Рококо не припускає прямих ліній, використовує ніжні кольори - рожевий, блакитний, сірий. Він асоціюється з визначенням “галантний вік”. Аристократія остаточно відходить від участі у практичному житті, замикається у своєму штучному світі. Особливо послідовно рококо проводиться в оформленні інтер'єрів. Улюблені матеріали - перламутр і порцеляна, яка в Європі стала відома і увійшла в моду тільки у XVIII ст. Витвором мистецтва стає навіть зовнішність людини.У той же час все більшої сили набирає інша течія в культурі, яка походить від третього стану, - лінія буржуазної опозиції абсолютизму. У другій половині XVIII ст. знову утверджується класицизм, але його внутрішній зміст міняється. На перший план тепер висувається демократична складова. Основні ідеї - єдиної національної державності, патріотизму, громадського обов'язку - виявляються співзвучні пафосу Просвітництва. Витонченості рококо протиставляється суворість і простота древніх. Демократичний устрій грецьких полісів і республіканського Риму були проголошені зразком “справедливого ладу”. Особливо посилилося захоплення античністю після розкопок давньоримських міст Помпеї і Геракуланума, які загинули під час виверження Везувія. Найбільший знавець і пропагандист античного мистецтва історик І.Вінкельман писав: “Єдиний шлях для нас стати великими, а якщо можливо, і неповторними, - це наслідувати древніх”. В архітектурі широко використовуються ідея античних портиків та колони грецьких ордерів. Новою в парковому мистецтві була поява англійських ландшафтних парків, які імітують природний ліс. До класицизму другої половини XVIII ст. застосовують терміни просвітницький класицизм, неокласицизм.