Конкурси перукарів як форма розвитку професійної майстерності
Розвиток майстерності перукарів — це історичний процес, в якому кожне нове покоління увібрало досвід своїх попередників, їхні досягнення і намагалося створити щось нове, небувале, задо¬вольняючи смаки й потреби клієнтів. Конкуренція між майстра¬ми перукарського мистецтва за всіх часів була і є умовою розвит¬ку їхньої майстерності. Тому проведення конкурсів перукарів стало відкритою формою змагання, розвитку професійної май¬стерності учасників конкурсів, а також джерелом нових ідей та напрямів розвитку моди.
Міжнародні конкурси моди і краси почали проводити вже наприкінці XIX ст. Вперше міжнародний конкурс краси був орга¬нізований П. Т. Барнумом у червні 1853 р. у США. Перукарське мистецтво стало складовою програми конкурсів. У 1947 р. в Парижі відбувся перший світовий чемпіонат з перукарського мистецтва.
До 1960 р. офіційні змагання між вітчизняними перукарями практично не проводилися. Перукарське мистецтво у Радянсько¬му Союзі в перше післявоєнне десятиріччя тільки набирало силу: відкривалися нові перукарні, набуваючи постійних клієнтів і ваги у професійному світі. Наприкінці 50-х років почали проводитися міські конкурси на кращого перукаря та кращу зачіску. Започат¬кували такий рух перукарі Москви — перший конкурс відбувся в 1959 р. Розпочали формуватися і республіканські команди для участі у всесоюзних і міжнародних конкурсах перукарів.
У 1961 р. вперше майстри з СРСР, які вважалися тоді справж¬німи зірками, поїхали на конкурс у Будапешт, де представляли радянське перукарське мистецтво. Цей конкурс викликав знач¬ний інтерес, і саме з нього почався конкурсний рух серед вітчиз¬няних перукарів.
Про перший Всеросійський конкурс перукарського мистецтва 1966 р. журнал «Служба побуту», друкований орган працівників усіх комунальних служб Радянського Союзу, писав: «Москвичі були свідками дев'яти міських турнірів та одного обласного. Але одинадцятий конкурс відкрив новий рахунок — він був першим Всеросійським, організованим Міністерством побутового обслу¬говування населення РРФСР».
У 70-80-ті роки одним із найбільших підприємств служби по¬буту в Києві було міське об'єднання перукарського господарства. У його розпорядженні знаходилося понад триста перукарень з обладнаними жіночими і чоловічими залами, манікюрними, педикюрними та косметичними кабінетами. У складі господарства був цех із виготовлення і ремонту перук, шиньйонів та інших постижерних виробів. Щорічно об'єднання надавало киянам і гостям столиці послуги майже на 14 млн. карбованців.
Об'єднання здійснювало також консультаційну, абонементну та інші форми обслуговування. В ньому працювало 2700 кваліфі¬кованих спеціалістів, серед них — 117 перукарів-модельєрів.
Слідом за Будапештським відбувся перший міжнародний конкурс на «Кубок дружби» між перукарями соціалістичних країн. Він проходив у 1962 р. в Берліні з ініціативи перукарських орга¬нізацій Німецької Демократичної Республіки. Організатори кон¬курсу ставили перед конкурсантами три завдання: виявлення майстерності, вироблення єдиного напряму моди, формування інтернаціональної єдності майстрів перукарського мистецтва. Кон¬курс на «Кубок дружби» став досить популярним; було прийнято рішення про його періодичне проведення.
Конкурс засвідчив, що лише ті майстри, які, враховуючи вимоги сучасної моди, володіють технікою зачіски і постійно працюють над її вдосконаленням, можуть успішно виступити й вибороти перемогу.
За умовами конкурсу визначалися певна кількість видів зма¬гань (номінацій), конкретний перелік правил до змагань кожного виду, строки виконання окремих робіт. Кожна робота, виконана на конкурсі, оцінювалася кваліфікованим журі, до якого входили представники всіх країн-учасниць.
Важливою умовою цього конкурсу було те, що майстер, ви¬ступаючи, мав показати модель, яка б відображала його розуміння моди, демонструвала можливості стилю у її розвитку, тобто відпо¬відала вимогам не тільки сьогоднішнього, а й завтрашнього дня.
Щоб максимально яскраво продемонструвати свій задум і при¬вернути увагу глядачів-професіоналів до нового рішення, модельєр дещо перебільшує деталі, чітко фіксуючи їх, тобто показує новий силует і форму у статичному вигляді. Зважаючи на сучасний ха¬рактер конкурсу, та й з естетичних міркувань, він прикрашає мо¬дель технічно складними деталями. Тим самим модельєр намага¬ється вигідно подати новий образ. Його завдання — показати своє розуміння подальших змін моди, а також створити на цій основі можливості для виконання повсякденних модельних зачісок.На початку 70-х років в Україні почали проводити республі¬канські конкурси перукарського мистецтва, їхнім талановитим організатором був Анатолій Ямпольський (рис. 9.12) — одна із яскравих постатей в історії перукарської справи в Україні, на той час єдиний в СРСР суддя міжнародної категорії (чоловіча номі¬нація). Разом із російським майстром Долорес Кондрашовою, суд¬дею міжнародної категорії у жіночій номінації, він судив міжна¬родні конкурси країн соціалістичного співтовариства. Анатолій Ямпольський очолював збірну України з перукарського мистецтва на змаганнях у Польщі, Болгарії, Угорщині, Монголії, на Кубі.