Перукарство в Росії (ХV-ХVІІІ ст.)

Згодом із «стовбурця» утворилася висока горлатна шапка — парадний головний убір думних бояр ХVІ-ХVП ст. їх виготовля¬ли з хутра, знятого з горла соболя, бобра, куниці чи чорнобурої ли¬сиці. Горлатні шапки бояри не знімали навіть у присутності царя.

Російський жіночий одяг ХІV-ХVІІ ст. складався з сорочки, сарафана, літника, тілогрії, опашниці, шуби.

Усталеного ще в Стародавній Русі звичаю, згідно з яким за¬міжнім жінкам заборонялося виходити на вулицю без головного убору (простоволосими), а дівчатам дозволялося носити його відкритим, цілком дотримували до самого кінця XVII ст. Тому й убрання голів у дівчат і жінок продовжувало чітко відрізнятися, зберігаючи успадковані від попереднього періоду давньоруські форми й способи. Товста коса була універсальною дівочою за¬чіскою всіх верств тогочасного суспільства. Траплялося також носіння розпущеного волосся та двох кіс, так само як і їхнє ком¬бінування із розпущеними бічними пасами (рис. 7.24 а, б). Уріз¬номанітнилося оздоблення коси. Поширеним стало вплітання в неї золотих, срібних і перлинних ниток, а також кольорових шнурків. До кінця коси підвішували накісники, які являли собою шматки бересту, шкіри або картону, щільно обтягнуті тканиною, переважно шовковою, й оздоблені кольоровим, золотим і перлин¬ним гаптуванням; накісники мали трикутну форму. Головними уборами дівчат були пов'язки, вінці. З нарядними вінцями носи¬ли рясна — кілька ниток із перлів, які звисали перед вухами від скронь до рівня нижньої щелепи, а іноді й до плечей. Спереду над чолом прикріплювали різної ширини ажурну сітку з перлинних ниток — піднизь (рис. 7.24 в). Узимку дівчата носили невисокі круглі шапки з наголовками із тканини та хутряними околишами. Основним загальноприйнятим головним убором заміжніх жінок, який прикривав волосся, був повойник, або волосник. Поряд із повойниками повсюдного поширення серед жінок усіх верств на¬селення набула кичка, яку зверху прикривали хусткою-покривалом. У XVI ст. виник новий головний убір — кокошник. Він був дуже нарядним, оздоблений перлами, коштовним камінням.

У ХIV-ХVII ст. в міському і дворянсько-боярському побуті широко застосовували косметику. Все обличчя й шию густо вкривали білилами, а щоки яскраво фарбували так, що рум'янець не розходився рівномірно по обличчю, а «палав вогнем» на опуклостях щік «як маків цвіт». Для контрасту з білизною обличчя і рум'яними щоками брови та вії дуже чорнили, причому брови на¬водили широкою смугою. У такому обрамленні «соболиних» брів і підведених вій повинні були яскравіше світитися «ясні очі». Ці особливості жіночої косметики виходили з традиційних народ¬них уявлень про ідеал жіночої краси як краси квітучого здоров'я, краси «крові з молоком».

Найулюбленішим оздобленням у російських жінок XIV-XVII ст. були сережки, персні, намисто, переважно з кількох ни¬ток перлів або коралів, круглі коміри-наплічники, нерідко з на¬низаними ажурними узорами з перлів. Неодмінним було носіння невеликого натільного хреста, підвішеного на грудях на шнурку або ланцюжку.

За часів Петра І ввели європейський костюм і перуки. У 1700-1702 рр. видано накази, що регламентували форму одягу, запроваджено «бородний знак» — податок за відстрочку гоління бороди на рік. Біля міських воріт ставили особливі караули, які штрафували бороданів. Накази не поширювалися на духовенство і селян. Нові європейські моди на зачіски міцно увійшли в побут аристократії та дворян ще до смерті Петра І, а потім вплинули на смаки інших прошарків населення. Старовинні форми зачісок найдовше збереглися у старообрядців, купців і особливо в селян¬ському середовищі (до початку XX ст.)У XVIII ст. у Росію з Європи нахлинуло безліч перукарів-французів. Мода на зачіски швидко змінювалася: від французь¬ких до пруських і навпаки. Зачіски створювали з власного волос¬ся, але також носили й штучні перуки. Купецтво і міщани носили зачіску «в кружок», не зникала й мода на поголені обличчя. В єлизаветинські часи широко користувалися послугами майст¬ринь із виготовлення чепчиків, а також волосочосів (перукарів). Молоді красуні хизувалися модною зачіскою у вигляді великої квадратної буклі посередині голови; від неї йшли по боках нав¬кіс великі буклі та шиньйон позаду. «Вся зачіска була не мен¬ше ніж піваршина заввишки й називалася «le chien couchant» («собака, що лежить»)». Вживали пудру різних кольорів: роже¬ву, палеву, сірувату, білу, a la fleur d'orang, a la vanille, mille-fle-urs («як апельсиновий цвіт», «як ваніль», «квіткову»). Чепуруха тримала маску із дзеркальцем із слюди навпроти очей, і перукар пудрив зачіску шматочком хутра або шовковим пензликом. Дея¬кі мали особливі шафи, всередині порожні, в яких пудрилися; пані залазила у таку шафу, дверцята зачиняли, і запашний порох сипався їй на голову.

Дівчата носили гірлянди, пір'я, іноді шпильки на голові. Лю¬ди літнього віку носили напудрені буклі, перуки із капшуками ззаду; деякі носили локони, оксамитові чоботи, палицю в руці. Палицями хизувалися: у деяких вельмож палиця коштувала не одну тисячу. Палиця графа Кирила Розумовського оцінювалася в 20 000 рублів; вона була з агату з діамантами та рубінами. Князь Лобанов-Ростовський володів колекцією палиць, яку у нього ку¬пив граф І. І. Воронцов-Дашков за 75 000 рублів. Заміжні жінки носили на голові токи, наколки, тюрбани з діамантами, пір'ям. Білилися, рум'янилися дуже старанно, а також сурмили брови, ліпили мушки — «шпанки» розміром з гривеник... Шпанка мала значення: велика під правим оком називалася «тиран», маленька на підборідді — «люблю, проте не бачу». На щоці — «згоду», під носом — «розлуку».