Перукарство в Росії (ХV-ХVІІІ ст.)

Татаро-монгольська навала надовго затримала розвиток Русі й призвела до майже 200-річного її відставання від передових на той час західноєвропейських держав. У XIV-XV ст. на Русі від¬бувався повільний процес подолання роздрібненості й створення єдиної російської держави, її основну територію становили землі Владимиро-Суздальська, Новгородська, Муромо-Рязанська, а також частина земель князівства Чернігівського. Центром об'єднання російських земель і формування єдиної держави у ході наполег¬ливої боротьби з іншими політичними центрами стала Москва. Завдяки об'єднанню та зміцненню Русі під владою московського великого князя створилися умови для приєднання до Російської держави захоплених татарами земель. У 1480 році Русь визволи¬лася від татаро-монгольського іга. Російська держава на чолі з Москвою почала швидко розвиватися: збільшувалася її територія, зростала військова могутність, зміцнювався міжнародний автори¬тет, відновлювалися і розширювалися зовнішньополітичні, торго¬вельні й культурні зв'язки із Сходом і Заходом. Разом із тим посилювалася феодально-кріпосницька система експлуатації трудового народу: завершувався процес покріпачення селянства. Новий розкіт ремесел стимулювався збагаченням царського дво¬ру і знаті. Важливу роль у житті Московської держави відіграва¬ла православна церква, яка підкорила своєму контролю все духовне життя суспільства. Тривале відособлення Русі від інших країн сприяло дальшому розвитку давньоруської культури цілком самостійним, своєрідним шляхом, а становлення руської народності й зміцнення Російської держави в ХVІ-ХVІІ ст. закріпили ці відмінні особливості російської культури і побуту.

Російська мода дуже відрізнялася від західноєвропейської й загальним своїм виглядом, і окремими елементами. Вона розви¬валася цілком самостійно і являла собою подальшу еволюцію давньоруських костюмів та зачісок. Основа чоловічого костю¬ма — сорочка, порти — шипун, каптан, ферезея, шуба.

Збереглося багато свідчень про зачіски Московії (друга поло¬вина XV-XVII ст.) епохи Російської централізованої держави, коли художньо-матеріальна культура, що сформувалася на мос¬ковських землях, набула загальноросійського значення. Зачіски у допетровські часи були досить своєрідні й значно відрізнялися від моди, що побутувала у Західній Європі.

Прибирання голів у чоловіків зводилося переважно до напів¬довгого волосся. Його розчісували «шапкою» — навсібіч від ма¬ківки. Волосся часто підстригали у вигляді невиткого чуба на чолі. У народі, особливо серед ремісників, розчесане «шапкою» волосся підтримували туго зав'язаним навколо голови шнуром (рис. 7.23 а).

Збоку волосся сягало кінчиків вух і прикривало їх зовсім або ж вуха було видно між двома пасмами. На потилиці продовжували традиційно зрізати волосся на рівні потилиці «під скобу» (рис. 7.23 6).

Тільки наприкінці XVI ст. серед бо¬яр і дворян починав поширюватися східного походження звичай повністю голити голови або стригти волосся нав¬коло всієї голови, залишаючи його ко¬ротко підстриженим на маківці. Така за¬чіска, проте, навіть серед знаті не набула повсюдного поширення: вона викликала осуд з боку церкви та більшості правля¬чої царської верхівки, що дотримувалася старих одвічних традицій. Наприкінці XVII ст. деякі бояри носили нову зачіс¬ку — довге, розчесане зверху по цен¬тральному проділу волосся, що вільно спадало пасмами до плечей.

Борода вважалася символом «боголєпія» й відчуження від «латинства». Широкі бороди носили бояри, духо¬венство.

Відрощування борід і вусів замоло¬ду залишалося обов'язковим аж до XVII ст. — до того часу, коли молодь із знатних кіл починала іноді голити об¬личчя. У зрілому віці борода та вуса традиційно збереглися до кінця XVII ст. Гоління бороди засуджувалося ще гос¬тріше, ніж гоління голови. Бороди від¬рощували завжди повними від щік; їм надавали різноманітних форм: широкі й довгі, короткі, підстрижені «лопаткою» або загострені, оформлені півколом. Велика широка борода про¬довжувала побутувати як ознака доброчесності й статечності. Вуса так само відрощували повними, спущеними вниз, у бороду. Лише наприкінці XVII ст. у придворних колах знаті вперше спо¬стерігалися окремі випадки гоління бороди у людей зрілого віку. При цьому залишалися тільки вуса, але вже підстрижені, з тоншими кінчиками, дещо загнутими догори. Таке прибирання волосся на обличчі поєднувалося із зачіскою з довгого волосся; воно надавало обличчю схожості із західноєвропейськими модами XVII ст.

Дотримуючись давньоруської традиції, в XIV-XVІI ст. чоло¬віки ходили без шапок тільки вдома. Тому головний убір був неодмінним доповненням до зачісок. У середовищі дворян і бояр навіть удома носили невелику ярмулку — таф'ю з шовкової тканини, що прикривала верх голови.З XVI ст. таф'ю почали носити і як парадний головний убір на офіційних прийомах. Для таких випадків її пишно оздоблювали шиттям із перлів та коштовного каміння. Найпоширенішим головним убором був гостроверхий ковпак, який носили всі чоловіки — від селян до царя. Феодальна верхівка носила шапки ще двох видів: мегерку з узорчастих тканин і хутряними закотами з розрізом спереду, над яким прикріплювали аграф, китиці з пір'я або коштовне ка¬міння та боярську шапку з хутра «стовбурець».