Творчість перукарів Стародавнього Риму
Портретні, скульптурні зображення, посмертні маски дають уявлення про людей, які жили у Стародавньому Римі. В житті та культурі давніх римлян велике значення мали культ тіла і пе¬рукарське мистецтво. Дуже багато з перукарського мистецтва римляни запозичили у давніх греків. Характер зачісок був сфор¬мований ще в республіканський період, їхня форма залежала від соціального статусу, місця в суспільстві, добробуту власника. Пе¬рукарі робили суттєвий внесок у розвиток нових напрямів моди, але при цьому великого авторитету в суспільстві мати не могли. Спеціальні раби — «тонсорес» та «кіпасіс» — виконували зачіски гарячою завивкою, робили і «мокру» холодну укладку, стригли особливими серпоподібними бритвами. Кожен виконував свою операцію. У Стародавньому Римі винайшли спеціальний валик для підтримування пасом у жіночих зачісках над чолом — «падус».
Найдавніший (царський) період римської історії (VІІ-VІ ст. до н. е.) був перехідним від первісного ладу до рабовласни¬цького. Наприкінці IV ст. до н. е. було проголошено республіку. Завоювання й пограбування великих територій та жорстока експлуатація населення провінцій, що приєднувались, перетво¬рювання переможених народів у рабів призвели до значного збагачення верхівки панівного класу — рабовласників. Завою¬вання нових народів і держав збіглося з жорсткою боротьбою між рабами та вільним населенням, між патриціями й плебеями. Історію Стародавнього Риму прийнято поділяти на два періоди — Римську республіку і Римську імперію. Розквіт римської античної культури належить до пізнього республіканського періоду і почат¬ку імперії. Головними рисами художнього стилю давніх римлян були монументальність, парадність, декоративність.
Римські жінки значну увагу приділяли зачіскам. Жіночі зачіс¬ки стрімко змінювалися і вражали різноманітністю. Деякі модни¬ці власний мармуровий портрет замовляли із мармуровою зачіс¬кою, яку можна було знімати й змінювати на іншу, найсучасні¬шу, модну, часто підмальовану. Таким чином, і в старості рим¬лянка мала можливість милуватися образом своєї збереженої у мармурі молодості із зачіскою за останньою модою.
У республіканський період їхні зачіски нагадували дав¬ньогрецькі (рис. 1.36 а, б). Найчастіше волосся розділяли на пря¬мий проділ, пасма зачісували до потилиці й укладали у вузол. Вуха та чоло залишали відкритими.
Одна із зачісок мала назву «нодус» (див рис. 1.36 в). Вона на¬гадувала грецький вузол, але мала індивідуальні особливості. Над чолом робили невеликий валик, на скронях волосся закручували у джгути в напрямку до потилиці. Знизу, на потилиці, виконува¬ли різноманітної форми валики, вузли, плетіння. Часто для оформлення зачісок використовували «хвилі» (див. рис. 1.36 г).
Крім зачісок грецького типу, можна було побачити також зачіс¬ки геометричної форми, які нагадували єгипетські.
Наприкінці республіканського періоду зачіски стали складні¬шими. Використовували завивку, складні плетіння, валики. Особливо складними і декоративними були зачіски в імператор¬ський період. Застосовували каркаси, велику кількість накладно¬го волосся, набули популярності перуки. Для каркасів викорис¬товували мідний дріт, спеціальні м'які підкладки, обручі, картон, діадеми (рис. 1.37 а, б, в).
У період імперії законодавцями мод на зачіски були імпера¬тори, їхні дружини, наближені до них особи. Особливо уславив¬ся мистецтвом винаходу нових зачісок близький друг імператора Нерона — Гай Петроній. Винахідливість перукарів позначилася на виготовленні перук із натурального волосся. Перукам намага¬лися надати «живого» вигляду за допомогою фарб і жирних кре¬мів. Знатні римлянки мали декілька перук, змінювали їх багато разів на день. Щоб надати волоссю золотавого кольору, жінки вигадували будь-що: посипали волосся золотим порошком, для знебарвлення використовували суміші сірки або міді. Крім біло¬го та золотавого кольору волосся, у Стародавньому Римі попу¬лярним було вогняно-руде з червоним відтінком.
Зачіска нареченої виконувалася з шести кіс, укладених обід¬ком навколо голови. До зачіски кріпили червоні стрічки, фату жовтого кольору або оранжево-червону хустку. З часом зачіски стали вишуканішими, багатоярусними, їх прикрашали золотом, перлами, коштовностями. Такі зачіски робили спеціальні раби¬ні — «ортотрікс»; вони ж виконували також й інші перукарські процедури.
Особливо незвичайними, складними і гарними були жіночі зачіски у період панування імператора Нерона. Форми зачісок іноді нагадували амфори, водоспади, корони (рис. 1.38 а, б, в). У зачіски вплітали стрічки, золоті шнури й навіть смуги тканин. Доповнювали їх намистинами, брошками, гемами. У пізній період жінки почали закривати волосся вуаллю./Римлянки захоплювалися парфумами і знали багато засобів дЛя підтримки та підсилення краси: маски для обличчя і рук, ван¬ни із фруктових соків та молока ослиці, мазі-креми, штучні зуби і накладні брови, всілякі корсети («маміларе») тощо. Жінки силь¬но білили лице, шию, груди, руки, наводили за допомогою вохри і винних дріжджів рум'янець на щоках, не особливо переймаючись неприродним виглядом. Брови та повіки підводили сажею; пудру виготовляли з білої хеоської глини. Великою популярністю корис¬тувалася «діасразмата» — щось на зразок компактної пудри — су¬міш із бобового та пшеничного борошна. Косметикою користува¬лися як жінки, так і чоловіки, особливо у період імперії.