Естетична свідомість і естетичне почуття

Культура, її предметні окреслення, духовний зміст, а також людська спільнота – то є носії форм відчуття світу і форм мислення. Окрема людина оволодіває такими формами індивідуально – через різні способи діяльності і спілкування, через гру та навчання. Поза світом культури та людської спільності ці родові властивості людини не розвиваються. Інакше кажучи, спосіб передачі родових властивостей є соціокультурним, а не біологічним, генетичним, як у тварин. Біологічними та генетичними у людини є лише передумови для соціальної форми життєдіяльності, для відповідних форм споглядання і мислення. Вони формуються у ранньому дитинстві і перетворюються у справжні психічні механізми, а далі діють як «природні» здібності людини. Тому вони і здаються такими ж природними особливостями людської істоти, як і анатомічний склад її тіла. Ці здібності властиві усім людям, різняться лише мірою їхнього розвитку та культурно-етнічними особливостями прояву. Ось чому складається враження, що форми мислення та форми споглядання і чутливості успадковуються так само, як колір очей і форма носа.

Індивід, що тільки-но входить у життя, має готовим не лише соціально-економічний устрій, а й певну культуру суспільства, матеріальні і духовні цінності. Для нього вони стають умовами його дійсного буття. Тільки вже у процесі практичного привласнення індивідом соціального досвіду, що виступає як світ його дійсного буття, починають олюднюватися його первісні біологічні вимоги та почуття, формуються суто людські духовні потреби, здібності. До таких належать естетична потреба, а також естетичне ставлення як здатність задовольняти її.

Естетична потреба виникає лише при наявності естетичного почуття – цієї підвалини духовного ставлення до світу. Іншими словами: естетичне почуття є тим духовним утворенням, яке визначає ступінь соціалізації індивіда, рівень піднесення його потреб до суто людських. Слід при цьому зауважити, що людина не може задовольнити якусь окрему потребу, не задовольняючись цілком як особистість. Наприклад, у звичайних умовах людина не буде пити з калюжі, навіть якщо її мучить спрага. Треба, щоб вона опинилася в таких обставинах, коли відсутність не умов, а самої питної води поставила її перед вибором: пити з калюжі або вмерти від спраги. А от за звичайних умов (при всій різноманітності їх) естетичне почуття людини, її ціннісна орієнтація обумовлюють форму і характер задоволення поряд з практичними потреб естетичних і є важливою соціальною характеристикою особистості. Відповідна структура культурних та художніх цінностей певної епохи має по відношенню до індивіда нормативний характер. Засвоєні індивідом в процесі соціальної взаємодії і духовного виховання естетичні цінності, що панують у суспільстві, є для нього орієнтиром в його естетичному ставленні до дійсності, слугують еталонами формування особистого духовного світу, внутрішньої структури особи.

Ступінь розвиненості естетичного почуття суттєво впливає на характер і якість суспільної діяльності людини. Найвиразніше це відчувається у потягу до краси, довершеності, гармонії. Саме як сутнісна характеристика особи естетичне почуття накладає відбиток на будь-який прояв діяльності та духовного переживання людини. Воно не тільки забезпечує гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, а й збагачує, робить багатоманітними внутрішній світ людини, її духовні устремління.Безсумнівно, що особливий вплив на розвиток естетичного почуття здійснює мистецтво. Саме художньо-мистецькі надбання розвивають здібність чуттєво сприймати світ по-людськи, тобто у формах культурно розвиненого споглядання. В цьому і полягає спеціальна місія художника та його твору в розвитку всієї цивілізації. Мистецтво розвиває вищі, найбільш рафіновані форми людського споглядання та спеціально культивує здібність інтелектуального уявлення, яка в нижчих формах свого розвитку виникає значно раніше і незалежно від мистецтва, але потім стає тим підґрунтям, на якому виникають особлива, художня творчість, інтуїція, фантазія, творче уявлення. Певною мірою мистецтво є досвідом світосприймання, воно забезпечує збереження не тільки культури почуттів, а й сфери їхнього розвитку і збагачення. За допомогою мистецтва ми розвиваємо і збагачуємо особистий, індивідуальний досвід світосприймання, розширюємо вміння осягти внутрішній світ іншої людини, бачити і відчувати світ чужими очима. А отже, ми розвиваємо в собі здатність співчувати іншому, відчувати чужу радість і біду.

Естетичні почуття, таким чином, є підвалинами естетичної свідомості, на яких можуть формуватися складніші елементи її структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особи та суспільства. Мається на увазі естетичний смак, естетичний ідеал, естетичні погляди і теорії.

Література:

1.Аристотель. Поетика. – К., 1967.

2.Аристотель и античная литература. – М., 1978.