Естетична свідомість і естетичне почуття

Естетична діяльність суспільного суб'єкта, що розвивався протягом значного історичного періоду, створює певний комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей, які ми називаємо естетичною свідомістю. Ця своєрідна абстракція є насамперед особливим духовним утворенням, яке характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість – продукт значного історичного розвитку суспільства, вона існує як форма суспільної свідомості, що відтворює рівень естетичного освоєння світу. Існує вона також і як особиста, індивідуальна характеристика окремої людини.

Естетична свідомість суспільства, як і окремої особистості, формується тільки на основі естетичної практики в її різноманітних формах, про які йшла мова у попередньому розділі. Багатогранність естетичної практики суспільства або особи породжує і відповідну багатогранність естетичної свідомості, структура якої досить складна. Певною мірою вона є дітищем, а отже, подобою головних історичних чинників її творення. Розглянемо найсуттєвіші елементи естетичної свідомості, а саме: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал та естетичну теорію. Що ж до мистецтва, яке існує і як форма естетичної діяльності, і як форма естетичної свідомості, то про нього йтиметься в окремому розділі. Отже, зупинимося на послідовній характеристиці елементів естетичної свідомості.

Почуття та емоції, які переживає людина в процесі свого існування в світі, численні і різноманітні за характером, структурою та психологічним механізмом їхнього протікання. Одні з них – голод, холод, страх, осторога – близькі до тваринних, інші вважаються специфічно людськими і детермінуються відповідно суспільними і культурними причинами. Естетичне почуття належить якраз до останніх і є одним з найскладніших видів духовного переживання, найблагороднішим із почуттів людини. Слід, проте, зазначити, що воно не є вродженим, притаманним людині з перших днів життя. Як показують наукові досліди, естетичне почуття зароджується у дитини досить пізно або не зароджується зовсім, якщо дитина за якихось обставин росте поза людським оточенням.

Естетичне почуття, як почуття духовне й ідеальне, з'являється за умов відносної свободи людини від практичних потреб. І це зрозуміло. Адже здібності естетичного сприймання збільшуються у зв'язку із розвитком загальних здібностей і можливостей людини, які, в свою чергу, залежать від загального соціально-економічного та духовного рівня розвитку суспільства і людства в цілому. При цьому естетичне почуття, як багатство людської чуттєвості і духовності, виникає і розвивається під впливом різноманітних форм практичної діяльності, в яких людина стверджує себе не тільки як істота, що потребує певних матеріальних умов для існування, а й як істота, що вільна і здатна творити поза такими потребами. Тобто сфера почуттів формується у людини як сфера не лише практичного, а й духовного зв'язку з навколишнім світом.

Зір, як відомо, властивий майже всім видам вищих тварин, але оком, що вміє насолоджуватися красою предметів, володіє лише людина. Орган слуху також властивий багатьом тваринам, однак музичний слух є тільки у людини. Утворення зовнішніх почуттів, які забезпечують пристосування живих істот до навколишнього середовища, це наслідок довготривалої біологічної еволюції світу, а виникнення і розвиток естетичних духовних почуттів – результат усієї соціальної історії людства. Відповідно до різноманітних форм діяльності та спілкування народжуються і розвиваються у людини музично чутливе вухо, сприйнятливе до краси око – тобто почуття-здібності до людської насолоди світом. Активне сприймання довколишнього світу через форми людської чуттєвості не є здатністю, що закладена в нас природою (на відміну від самих органів чуття), а є продуктом культурно-історичним. Форми споглядання і уявлення аж ніяк не задаються анатомо-фізіологічними особливостями органів сприймання. Вони виникають і розвиваються залежно від форм діяльності людини та розмаїтості їх. Слід при цьому пам'ятати, що органи чуття функціонують у тісному зв'язку між собою, всією нервовою системою та мозком. Отже, хоч естетичне почуття і не опосередковується раціональним мисленням, проте воно теж є інтелектуальним процесом, що здійснюється людиною як цілісним суб'єктом. Це дає право назвати людські почуття теоретичними, інтелектуальними на відміну від почуттів тварини, які діють як рефлекторні – у відповідь на зовнішнє подразнення. Розвиток людського почуття тісно пов'язаний з розвитком інтелекту людини як у філогенезі, так і у онтогенезі.Оскільки людські почуття опосередковували не тільки взаємодію людини з явищами природи, а й трудовий процес, то це, у свою чергу, спонукало вдосконалення інтелектуальних здібностей, розвиток мозку. Відомий радянський філософ Е.В. Ільєнков так описує цей процес: «Власна форма» (фізіологічна форма) органів сприймання людини подібна до «форми воску» саме в тому відношенні, що в ній структурно-фізіологічно не «закодована» заздалегідь (апріорі) жодна з форм їхнього діяльного функціонування. Структурно вони пристосовані еволюцією саме до того, аби сприймати форму будь-якого предмета погоджувати свою діяльність з будь-якою предметною формою. «Форми споглядання», як і «форми мислення»,– пише він далі, – ні в якому разі не наслідуються фізіологічно, тобто разом з анатомією органів мислення і сприйняття. Вони щоразу відтворюються в індивідуумі шляхом вправ цих органів і наслідуються особливим шляхом – через форми тих предметів, які створені людиною для людини, через форми й організацію предметно-людського світу. Культура, створена працею людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, через що вони передаються від одного покоління до другого».