Класифікація традиційного одягу
Святковий одяг був не тільки нові¬шим, із кращого матеріалу, а й «модного» покрою, більше прикрашався. Для будня шили одяг із грубішої тканини, часом доношували колишнє святкове вбрання, прикрас було менше. Для окремих видів праці створювався спеціальний робочий костюм. В особливу групу виділяється обрядове вбрання. Часто на свято або під час обрядів одягали стародавнє вбрання.Кожна з названих груп одягу має своє походження, довгий шлях розвитку та значну кількість місцевих варіантів, котрі пов'язані з такими етнографічними ознаками, як матеріал, крій, колорит, орнаментика та опорядження, характер поєднання в комплекс та способи носін¬ня, а також із назвами вбрання, які інколи краще за інші етнографічні озна¬ки вказують на його походження.
Найдавнішими матеріалами для одя¬гу в країнах з багатою рослинністю були кора, листя й волокна рослин, а в смузі більш суворого клімату, де людина зай¬малася мисливством і рибальством,— шкури звірів, пір'я птахів та луска риб. Скотарство та землеробство, які на тери¬торії України виникли ще в епоху неолі¬ту, дали змогу використовувати рослинні волокна та вовну тварин. Початковим способом одержання більш складних матеріалів для одягу було плетіння. З ви¬найденням веретена, прядки й особливо ткацького верстата значно розширилося використання матеріалів із волокон рослинного й тваринного походження, а пізніше — з нитки шовковичного чер¬в'яка.
Перші форми одягу були у вигляді шматка тканини або шкури тварини, що просто накидалися на фігуру людини та трималися за допомогою різних зав'язок, шпильок та інших застібок. Це насам¬перед накидки, що кріпилися на плечах або шиї (наприклад, шкури-накидки первісної людини, а також різні види піз¬нішого плащоподібного одягу), або шматки тканини, які обгортали стегна і трималися на талії (стародавні стегнові пов'язки та пізніші види незшитого стег¬нового одягу).
Дальше ускладнення первинних форм одягу відбувається завдяки освоєн¬ню майстерності драпірування тканин навколо стану людини.
З опануванням техніки зшивання окремих шматків тканини поступово роз¬криваються великі можливості у створен¬ні різноманітних форм одягу.
Початковий етап у розвитку зшитого одягу — це з'єднання прямокутних шматків тканини (наприклад, види ту¬нікоподібного одягу, який був досить по¬ширений у давніх слов'ян). У процесі дальшої еволюції одягу спостерігається значне ускладнення його форм за раху¬нок освоєння техніки крою тканини (при зшиванні розкроєних за певною формою шматків матерії створювалася необхідна форма одягу).
З удосконаленням форм одягу від¬бувалася й еволюція матеріалів, які зба¬гачувалися як новою сировиною, так і ускладненням техніки прядіння, плетін¬ня і ткацтва. Поряд із рослинним, вовняним, шовковим волокном з'явля¬ється штучне, а з часом і синтетичне, що значно розширює асортимент тканин і створює умови для дальшої еволюції кроєного одягу.
Найвищим ступенем розвитку крою є створення за його допомогою таких форм одягу, які найточніше повторюють натуральні пропорції фігури людини та дозволяють їй максимум вільних рухів.
Український традиційний костюм кінця XIX — початку XX ст. характери¬зується органічним поєднанням різних способів створення форм убрання. Тут можна бачити стародавні види стегно¬вого одягу (запаска, дерга), прямокутні шматки тканини якого трималися на фі¬гурі за допомогою зав'язок чи поясів. Поряд із цим побутував частково зшитий одяг — плахта, який згадується ще в до¬кументах XVI ст., а через три століття став елементом святкового вбрання жі¬ноцтва Середньої Наддніпрянщини.
Різні способи драпірування довгого прямокутного шматка тканини зберегли¬ся в такому жіночому головному уборі, як намітка, який має стародавнє похо¬дження. Продовжується ця традиція і в способах пов'язування хусток.
Форма одягу, яка утворювалася за допомогою зшивання прямокутних шматків тканини, зберігалася аж до по¬чатку XX ст. в чоловічих та жіночих тунікоподібних сорочках. У жіночому ж убранні можна спостерігати певний про¬міжний етап між простим зшиванням та освоєнням техніки крою. А саме: усклад¬нення форм убрання відбувалося за ра¬хунок зшивання прямокутних шматків тканини і зібгання їх у збори, що допо¬магало створити одяг, відповідний жіно¬чій фігурі. Те ж саме було характерним для спідниць полісянок, для сорочок та цілого ряду видів нагрудного і верхнього вбрання.
Інші зразки традиційного жіночого одягу дають змогу простежити поступову еволюцію його форм, яка йде від зшиван¬ня прямокутних шматків тканини до по¬ступового додавання кроєних деталей, котрі роблять одяг зручнішим та різно¬манітнішим.