Художні особливості Українського костюма. Розміщення декору
Свити оздоблювалися в талії (уздовж підрізних бочків), у нижній частині ру¬кавів, на комірі та вздовж верхньої поли. Свити з відрізною талією (Волинь) прикрашалися вздовж талії по лінії з'єд¬нання швів на спині. На Слобожанщині жіночі свити декорувалися на комірі, рукавах, грудях та спині. Особливість жіночих юпок полягала в тому, що в них орнаментували низ юпки, низ рука¬вів, талію, а також правий кут верхньої поли.
Свити з прямою спинкою і клинами по боках (Галичина) прикрашалися на місцях вшивання клинів та кишень. Ба¬гатством оздоблення визначалися сіряки з прохідкою: на талії, уздовж прохідки, на кишенях, у нижній частині рукавів, уздовж пілок, на комірі та бортах, у ниж¬ній частині одягу. Пишно декорували весільні свити на Львівщині та гуцуль¬ські сердаки. На останніх оздоблення розміщувалося на комірі, рукавах (у нижній частині та на лінії вшивання), вздовж пілок і внизу сердака, а іноді на грудях та бічних клинах.
На більшості території України ко¬жухи не орнаментували, за винятком деяких районів. Красою і багатством декору славилися охтирські та богодухівські кожухи, вишиті на полах, спині та комірі. В тулуб'ястих кожухах Київщини оздоблювали рукави, низ та праву полу з акцентом у кутку. В підрізних кожу¬хах (Київщина, Полтавщина, Поділля) орнамент розміщувався, крім піл і рука¬вів, ще на талії та вздовж підрізних боч¬ків. У гуцульських кожухах, крім переда, спини та рукавів, оздоблювали плечі й лінії вшивання рукавів.
У безрукавках звичайно декорували¬ся перед, поли, спина. На Середній Над¬дніпрянщині орнамент наносився вздовж піл, на грудях, внизу та обрамляв вирізи для шиї та рук. На Київщині багато прикрашали нижній кут правої поли (так званий наріжник), а також, спинку вздовж талії.
З жіночих головних уборів оздоблю¬вали очіпки, чепці, полотняні накривки (убруси, намітки, перемітки, рантухи), так звані старовіцькі хустки. Іноді виши¬вали дівочі стрічки. Намітки, перемітки та убруси прикрашали на кінцях суціль¬ним узором, а в буковинських нафрамах декорували все полотнище. В очіпках орнамент покривав усю поверхню, а в бойківських чепцях, дівочих стрічках Се¬редньої Наддніпрянщини він мав вигляд горизонтальної смуги.
В усій Україні самостійним головним убором або доповненням до якогось ін¬шого була хустка. Саморобні хустки оздоблювали вишивкою чи тканням. Орнамент розмішувався смугами на двох кінцях хустки під прямим кутом (Львів¬щина, Волинь). На Волині, крім цього, багато оздоблювався край хустки, який звисав по спині. Щодо старовіцьких хус¬ток, то вони були суцільно вкриті тка¬ним орнаментом зі смуг, що ритмічно чергувалися.
Використана література.
1.Матейко К. І. Головні убори українських се¬лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2.Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч¬ний нарис. Київ, 1991.
3.Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран¬ня // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4.Нариси історії українського декоративно-при¬кладного мистецтва. Львів, 1969.
5.Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево¬люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.
6.Бойко В. М. Українські народні традиції в су¬часному одязі. Київ, 1970.
7.Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8.Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ¬ні художні промисли України. Київ, 1979.
9.Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.