Художні особливості Українського костюма. Розміщення декору
Протягом усієї історії розвитку народного одягу успад¬ковувалися й принципи розміщення оздоблення. В попередніх розділах уже зазначалося, що прикраси (зйомні та на¬шивні) виконували в давнину не стільки естетичну, скільки магічну роль. Із цим певною мірою пов'язане і їх розміщення. Так, орнамент, на думку деяких дослід¬ників, розташовувався там, де відкри¬вався доступ до тіла, а саме — в низах рукавів, на горловині або комірі, подолі або полах одягу. Можна припустити, що функція стародавніх шийних прикрас по¬ступово перейшла на вишивку горловини, коміра, грудей сорочок; функція прикрас зап'ястя рук — на вишивку низів рукавів тощо.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. принцип розміщення декору в народному костюмі, зберігаючи давні традиції, зво¬дився головним чином до вирішення суто практичних і художніх завдань. Прикра¬шалися найбільш відкриті місця одягу, розміщення й конфігурація оздоблення пов'язувалися з кроєм, за допомогою декору досягалася композиційна рівно¬вага компонентів костюма.
З-поміж усіх видів одягу найбільше прикрашали сорочки. Розміщення оздоб¬лення значною мірою було зумовлене кроєм та місцевими традиціями. Основне декоративне навантаження припадало на рукави — горизонтальні смуги узору на вставках. У сорочках Південної Київ¬щини, Поділля та Закарпаття, де побуту¬вали безуставкові варіанти, вишивка роз¬міщувалася на плечах.
На більшості території України оздоблювали рукави нижче вставки. У різних місцевостях такий декор мав свої особливості. На Середній Наддні¬прянщині та Слобожанщині рукави жі¬ночих сорочок прикрашали орнаменталь¬ними мотивами, розміщеними в шахо¬вому порядку. На Правобережжі, Волині та Поліссі узор мав вигляд поздовжніх або поперечних смуг у нижній частині рукава.
Багатством оздоблення визначалися сорочки Північної Буковини та Південно-Західного Поділля. Як правило, в цих районах прикрашали весь рукав: уставку, під уставкою, від неї навскіс чи вер¬тикально тягнулися смуги до самої чохли.
Комір сорочок орнаментували скрізь, за винятком хіба що тих районів, де його не було (Полтавщина, Південно-Західне Поділля, Буковина).
У сорочках, які «виглядали» з-під поясного одягу, низ (пелена, лиштва) обов'язково оздоблювався горизонталь¬ною смугою. Така орнаментація була поширена на Середній Наддніпрянщині, Півдні України, Поділлі, Північній Буко¬вині.
Чохли жіночих сорочок прикрашали на Київщині, Поділлі, Волині та в Гали¬чині. Іноді рукави закладалися внизу в дрібні зборки, на яких, на віддалі кількох сантиметрів від закінчення рукава, нано¬сився узор, переважно вишиваний. Уна¬слідок цього рукав викінчувався своє¬рідною оборочкою.
У подільських, покутських і буко¬винських селах жіночі сорочки були оздоблені на спині та грудях вертикаль¬ними смугами — погрудками.
Характер декорування чоловічих со¬рочок значною мірою залежав від крою, а також віку власника. Найбільше при¬крашали, переважно вишивкою, пару¬боцькі сорочки; стриманішими були со¬рочки літніх чоловіків. В уставкових чоловічих сорочках, поширених та Се¬редній Наддніпрянщині, оздоблювали стоячий чи виложистий комір, уставки, а також чохли чи низи широких рукавів. Безуставкові сорочки вишивали на гру¬дях, комірі, кінцях широких рукавів та на плечах, по лінії вшивання рукава. З дру¬гої половини XIX ст. широкі рукави чо¬ловічих сорочок почали збирати в чохли. Такі сорочки побутували у степовій час¬тині України, на Поділлі, Північній Буко¬вині, Покутті.
На початку XX ст. в центральних областях та на Поліссі почали з'являти¬ся чоловічі сорочки з манішкою. В них оздоблювали стоячий комір, широку ма-нішку та чохли.
Характерними особливостями при¬крашення чоловічих сорочок вирізнялися Лемківщина та Бойківщина. В тих околицях сорочки декорували на комірі, грудях, плечах та манжетах.
Із чоловічого поясного одягу укра¬їнці оздоблювали святкові штани. Полот¬няні штани, вишиті й мережані в нижній частині холошів, були поширені у бойків та буковинців. Суконні штани гуцулів прикрашалися багатою вишивкою на манжетах та уздовж бічних швів.
У жіночому поясному одязі перева¬жало горизонтальне розміщення декору. В спідницях Середньої Наддніпрянщини, які прийшли на зміну плахтам, у бойків¬ських спідницях-фартухах, поліських і волинських андараках та бурках, у за¬карпатських платах композиційний центр орнаменту знаходився у нижній частині. Найбагатше декорували поліські андараки, які повністю вкривали орна¬ментальними мотивами. В інших видах поясного одягу ширина декору колива¬лася від 5 до 20 см — залежно від віку господині та традицій тієї чи іншої міс¬цевості. Горизонтальне розміщення при¬крас було характерне і для запасок. У запасках із двох пілок оздоблювалася, крім низу, вертикальна лінія з'єднання пілок. Народні майстри вміло розміщу¬вали орнамент, концентруючи основну увагу на подолі спідниць, запасок чи фартухів. Чимдалі вгору декор рідшає, поступово переходячи у фон тканини.Оздоблення верхнього одягу (ви¬шивка, аплікація, шнуркування) розмі¬щувалося уздовж швів і перебувало у прямій залежності від крою. Найскромніше декорували верхній одяг на Серед¬ній Наддніпрянщині, Півдні України, на Волині й Поліссі.