Художні особливості Українського костюма. Способи нанесення декору безпосе¬редньо на одяг (нашивні прикраси)

Як відомо, вишивання було одним з широко побутуючих видів художнього оформлення одягу. Окрім традиційного декорування сорочок вишивкою, прикра¬шали деякі види нагрудного одягу (без¬рукавного і з рукавами), верхнього та зимового. Для Київщини типовими були керсетки, вишиті на спинці і по правій полі з акцентом у нижньому куті (на¬ріжник). По спині вишивалися свити з домашнього сукна, пізніше з краму, а та¬кож кожухи. Іноді по окремому шматку шкіри виконували узор ручним або ма¬шинним вишиванням і пришивали його на кожух, обшиваючи сап'яном. По пілках, спинці та коміру вишивалися богодухівські та охтирські кожухи. Техніка вишивання — найчастіше гладь та кон¬турний шов — залежала від форми ма¬люнка, композиційна побудова якого часто досягала рівня художнього взірця (переважно це були багатокольорові рослинні мотиви).

Декоративний ручний шов, а пізніше машинна строчка ще раз підтвердили раціональний і разом з тим творчий підхід народу до використання художніх прийомів. У нагрудному і верхньому одя¬зі цей вид оздоблення часто поєдну¬вався з аплікацією чи вишиванням, до¬повнюючи їх. Строчка виконувала техно¬логічну функцію і водночас створювала художній ефект. Так, у центральних районах Київщини керсетки і «крамні юпки» на ватяній прокладці прошивали таким чином, щоб на лицьовому боці утворився виразний малюнок. Таке оздоблення прикрашало горловину, поли, поділ, манжети, кишені нагрудного та верхнього одягу. Воно могло бути одного кольору з тканиною, створюючи цікаву фактурну поверхню (Черкащина, Пол¬тавщина, Чернігівщина). Іноді поліхромна строчка мала вигляд складної орнаментальної композиції переважно рос¬линного характеру (особливо в централь¬них районах Київщини). Машинна вишивка (тамбур, ажур) розвивала кращі традиції Народного орнаменту.

Призбирування горловини й рукавів, сорочок та інших елементів одягу також є декоративним прийомом. Інший при¬йом — застрочені склади — поширюєть¬ся з появою одягу з фабричного матеріалу. Ним оформлювали спідниці, по¬єднуючи з нашивками або вишиванням.

Велику роль в художньому вирішенні, народного одягу відігравало оздоблення і свит, сердаків, петиків, суконних і шкіря¬них безрукавок шнуром (шнуркування, шемерування). Колір шнурів гармонійно, поєднувався з кольором сукна чи шкіри: червоний, оранжевий — з білим, сірим чи коричневим; чорний — з білим і сірим; зелений, червоний — із білим. Рідше вживали шнури синього кольору. В гір¬ських районах Львівщини білими шнура¬ми на смужці червоного сукна оздоблювали одяг коричневого кольору — лейби¬ки, сіряки, гуньки. Найбільше поширення мало шнуркування на Поділлі та в Га¬личині, особливо в Карпатах.

Шнури найчастіше нашивали по лінії з'єднання швів (у суконному одязі), вздовж піл, на комірі та внизу на рука¬вах. На бойківських лейбиках шнури роз¬міщували також на грудях неширокими горизонтальними смугами по лінії застіб¬ки ґудзиків. У гуцульських кептарях шнурами у вигляді зубчиків обшивали поли, пройми, бокові шви, а також горло¬вину й кишені

Інший вид нашивних прикрас — ко¬сичка, сплетена з кількох пасом різно¬кольорових вовняних ниток. Вона вжива¬лася для обшивання запасок. В одязі гуцулів застосовувалася також косичка стрілкоподібної форми, сплетена з вовни різних кольорів, які чергувалися між собою. Нею прикрашали кептарі, допов¬нюючи шнуркуванням та аплікацією.

Додатковим декоративним прийомом було вже зазначене розміщення китиць із різнокольорової вовни — на талії (у відрізних кожухах), на лінії вшивання рукавів, на вставних клинах, кишенях. Великою кількістю китиць визначався суконний та хутряний одяг гуцулів, що надавало йому особливої принадності.

Відомі деякі види декорування, що мали локальне поширення. До таких на¬лежить, приміром, оздоблення гуцуль¬ських кептарів металевими капелями, розміщеними по шкіряній аплікації на грудях, спині, біля коміра тощо. Для По¬куття та Карпат характерне оформлення полотняного одягу дрібними поперечни¬ми та поздовжніми зборами (рямування, рясування). В такий спосіб прикра¬шали рукави і переди жіночих сорочок, а також чоловічі штани.

Естетичні функції поряд з утилітар¬ними виконувала фурнітура. Саморобні ґудзики, петлі тощо, плетені з шнура, шкіри, виконані з дерева, гармонійно вписувалися в загальну композицію одя¬гу, а іноді були основною його прикра¬сою («круглі кохти» на Черкащині, черні¬гівські кожухи тощо). З кінця XIX ст. саморобна фурнітура поступово заміню¬валася фабричною.

Використана література.

1.Матейко К. І. Головні убори українських се¬лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.