Аспекти правової культури Заходу і Сходу
Право є результатом розвитку духовної культури кожно¬го народу, одним з критеріїв цивілізації. Через право прак¬тично виражаються загальнолюдські інтереси та цінності, національна мораль, що є обов'язковими елементами су¬спільної культури. Дійсно, «Руська Правда» могла виник¬нути тільки на основі давнього звичаєвого права та на заса¬дах християнської моралі. Так само й іслам є сукупністю не тільки релігійних норм і обрядів, а й культурних і мораль¬них приписів, які мають обов'язкову юридичну силу для ко¬жного мусульманина.
Європейська цивілізація базується на трьох засадах — грецькій філософії, єврейській релігії і римському праві. Ба¬гато хто вслід за Едмундом Берком міг би сказати: «Закони всіх держав Європи взяті з одного джерела». Ці засади зумо¬вили всі майбутні етапи розвитку людства. Ренесанс, Рефор¬мація і Контрреформація, а також Просвітництво, проми¬словий переворот і виникнення капіталізму були зарані ви¬значені. Іншими словами, діяльність Мартіна Лютера, французьких енциклопедистів, Генрі Форда, Норберта Вінера повинна була неминуче реалізуватись в сутності євро¬пейської цивілізації.
Отже, підґрунтям розвитку правової культури в країнах Заходу стала традиція римського права, втіленням якої є ви¬слів: »Dura lex, sed lex» (Закон суворий, але такий закон). Римські юристи розробили і вдосконалили право, присто¬совуючи його до реальних потреб життя. Рівність усіх гро¬мадян перед законом не залежала від соціального статусу, майнового стану та від національних, расових ознак і віро¬сповідання. Ця традиція стала основою для законотворчої діяльності і розвитку правової культури західного суспільс¬тва. Вимагалося, щоб нові закони були так само логічно по¬слідовними на кшталт того, як один з принципів римсько¬го права встановлює межі: «все, що не забороняється — до¬зволяється».
Подібні особливості підкреслюють національний харак¬тер правової культури. Це тим більш справедливо, що ви¬сока правоздатність народу завжди базується на стародав¬ніх витоках звичаєвого права кожної держави.
Традиційні знання на Заході формулюються оповідаль¬ними засобами. Очевидна необхідність звернення до опо¬віді в проблематиці знання — це відповідні обставини звіль¬нення буржуазії від традиційних авторитетів. Отже, наративне (отримане за допомогою оповіді) знання відроджу¬ється як шлях вирішення проблем легітимізації нових ав¬торитетів. Особами, які мають право вирішувати за суспіль¬ство, регламентувати його життя, є законодавці. їх припи¬си стають нормами для тих, кого вони зобов'язують. Тобто вожді, керівники (у фольклорі кожного народу ними були герої) займаються легітимізацією державної і громадської діяльності. Ознакою легітимації є консенсус людей, а засоба¬ми запровадження правових норм є дискусія — на зборах, в парламенті чи на референдумі.
Поняття прогресу означає необхідність позбутися ста¬рих авторитетів. Воно не є нічим іншим, окрім руху, посту¬пу, за допомогою якого належить накопичувати нові знан¬ня. Люди сперечаються про те, що є справедливим чи не¬справедливим, так само, як науковці сперечаються про те, що є істиною чи брехнею. Люди накопичують цивільні за¬кони подібно до того, як продукують нові відкриття вчені. Отже, окремі люди, нація чи людство і особливо їх політич¬ні інститути не задовольняються одним лише науковим знанням. Вони видають ще й закони. Тому-то вони форму¬люють прескрипції, які мають статус правових норм. Право слугує для підтримання справедливості, а основою самого права є закладена в ньому справедливість.
Як стверджує Гарольд Дж. Берман, хоча б теоретично конфлікт між соціально-економічними умовами і політико-моральною ідеологією, в якому К. Маркс бачив головну причину революції, може бути вирішеним за допомогою права. Частково для того, щоб уникнути цього небажаного для нього висновку, К. Маркс звів право до ідеології.
Отже, на зміну законам проти тенденції, законам, що не давали об'єктивних норм і через те були в минулі століття терористичними правилами, прийшли закони, норми пра¬ва, відповідні сучасності.
Основою правової культури є правова діяльність. У ци¬вілізованому суспільстві Заходу існують дві протилежні форми нормативної регуляції — мораль і право. Останнє є формою регуляції інституційної. Саме від імені інституту держави встановлюються і видаються правові норми. При¬мусовість правових норм випливає із сили і авторитету дер¬жави. Право передбачає кодифікацію прийнятих законів і правових норм. Кількість законів мусить бути кратною, але достатньою для регламентації життя громадян в державі. Вони повинні бути чітко визначеними для оперативної перевірки їх виконання. Таким чином держава за допомогою законів забезпечує права громадян, їх свободу і власність, підтримання суспільного порядку тощо. А людина, вико¬нуючи норми права, звільняється від його контролю і на¬гляду. Коротше, знання законів необхідне для того, щоб по¬збутись рабської залежності від них.Західне суспільство прагне вирішити свої внутрішні про¬блеми за допомогою спільних для всіх і визнаних більшіс¬тю певних правил. Сьогодні такі правила називаються за¬конами. А спеціалісти, які здатні забезпечити їх розробку, застосування і виконання, називаються юристами, правниками. Отже, правниками є спеціалісти з технологій розв'я¬зання соціальних конфліктів.