Оновлення методів та напрямків розвитку мистецтва, образотворче мистецтво взагалі
Це узагальнена назва пластичних видів мистецтва — жи¬вопису, скульптури, графіки, які відображають дійсність в наочних, зримо сприйманих образах, в узнаваних формах самого життя. В образотворчому мистецтві художній образ не розвивається в часі так, як це відбувається в літературі, театрі, кіномистецтві, музиці. Однак, завдяки методам уза¬гальнення і типізації, твори образотворчого мистецтва здат¬ні відображати значні історичні події в їх розвитку, розкри¬вати внутрішній духовний світ людини, втілювати суспіль¬ні ідеї. Художник, скульптор, графік не механічно копію¬ють дійсність, а відтворюють її через своє світобачення, ес¬тетичні ідеали.
...живопис зокрема
Серед образотворчих мистецтв чільне місце займає жи¬вопис. У живописі користуються такими образотворчими засобами як лінія, колір, світлотіні, повітряна і лінійна пер¬спектива тощо. Сказано ж бо, що «світлотінімученик худо¬жник». Світлові ми завдячуємо появою кольору. Поєднан¬ня-кольорів, кольорова гармонія й утворює в живописі ко¬лорит. Завдяки колориту живопис викликає у глядачів пев¬ні емоції при вигляді сюжетів, зображених на картинах. Тим більше, що в житті ми маємо справу з предметом кольору, його конкретними втіленнями. Перефразувавши Баха, мо¬жна сказати, що класти потрібну фарбу необхідно в потріб¬не місце.
Культурний феномен в образотворчому мистецтві здат¬ний існувати лише в живих взаємодіях, контрастах і чергуваннях яскравого і тьмяного, теплого і холодного, ясного і неясного, графічного і живописного. Справді, тут важливі відтінки
В образотворчому мистецтві пануючим напрямком був модернізм. У Франції це був фовізм. Фовістами («дикими») називали художників, які вважали, що головним засобом конструювання площинного простору картини є несамо¬витий суб'єктивний колір. В творах фовістів Матісса, Руо, Дюфі відчувається емоційна сила і стихійна динаміка.
Експресіонізм виник у Німеччині. Основоположники цього напрямку робили ставку на яскраву примітивність геометричної спрощеності, деформацію, грубу силу важкого мазка пензля, створюючи свідомо двохвимірне зображен¬ня. Художники-експресіоністи презирливо відносились до натуралістичного копіювання дійсності, утверджували па¬фос моральних ідей. П.Модерзон-Беккер, Е.-Л.Кірхнер, М.Бекман, К.Шмідт-Ротлюф зображували контрасти вели¬кого міста, світ артистичної богеми, мешканців міського дна. В центрі експресіоністської концепції світу стоїть лю¬дина. Це «людина взагалі», представник всього людства, цілого покоління чи верстви. Тому експресіоністи так рід¬ко дають імена своїм персонажам. В основному ж це «Крик», «Морок», «Розлука», «Втома» — так називались їх картини.
Для експресіоністів самовираз особистості був прямою метою. На відміну від кубістів експресіоністи і не пробува¬ли внести впорядковану формальну систему в спонтанні виливи внутрішнього життя. Навпаки, все віддавалося у вла¬ду інтуїції художника. Відкриті почуття повинні безпосе¬редньо йти від душі до душі; картина була лише мостом, по якому вони передаються. До речі, «Мостом» називалось і об'єднання експресіоністів.
Із усіх першоелементів живопису колір, як найбільш емоційна стихія, мав для експресіоністів (як і для фовістів) найбільше значення. У більшості з художників-експресіоністів зберігалася фігуративність, яка й була справжнім «мо¬стом», завдяки якому переживання митця дійсно могли бути передані глядачеві.
Експресіонізм був переважно німецькою течією, проте найбільшого розвитку ця концепція досягла у Франції. При¬чому це відбулося не буквально, а опосередковано. Тала¬новиті, самобутні художники сприйняли багато що від екс¬пресіонізму, але не стали його адептами. Наслідування до¬ктрині було долею посередностей. Так, Пікассо винайшов кубізм, однак першим і відійшов від нього, коли той став цілим формальним напрямком. Близьке по суті експресіо¬нізмові мистецтво Марка Шагала залишилося при цьому вповні самобутнім. Весь лад картин Шагала заперечує про¬стір як такий, навпаки, утверджується простір як поле душі, де немає ні гори, ні низу і немає земного тяжіння.
В ході довгої боротьби з портретом Г.Стайн (відбулося 80 сеансів, а портрет так і не був написаний) Пікассо пере¬йшов від періоду цирку до напруженої роботи, яка закінчи¬лась кубізмом. Пікассо перший зрозумів, що наша епоха вимагає прямоти, безпосередньості і сили. Вже в 1901 році відбулась його перша виставка. Художники формуються повільно, як дерева, та й вік у них довший, у них є час пере¬пробувати безліч стилів і напрямків. Багато хто з них всти¬гає бути знаменитим навіть за життя. Причому декілька ра¬зів, як це сталося і з Пікассо, слава якого зростала від ви¬ставки до виставки. Він встиг написати картини в стилі ку¬бізму, неокласицизму, сюрреалізму тощо. І завжди така кар¬тина була подією світового значення.Винайдений у Франції П. Пікассо і Ж. Браком кубізм знайшов своїх прихильників по всій Європі. Сам термін «ку¬бізм» придумав критик Воксель. Кубісти під впливом Все¬світньої виставки 1900 року в Парижі спробували звести складну реальність до найпростіших геометричних форм. Апологети кубізму свого часу знайшли закваску в негритян¬ському мистецтві. Як сказав Ж.Брак, «мистецтво поклика¬но тривожити, а наука — викликати почуття впевненості». Кубісти спочатку подумки розчленовували об'єкти зобра¬ження на різні геометричні фігури або елементи, а далі скла¬дали їх, як дитячі кубики, в нові комбінації. Представники цього напрямку стали використовувати і колаж, наклеюючи на полотно обривки газет, старих театральних афіш, різ¬ні металеві предмети тощо.