Мистецтво Шумеру

Найдавнішою відомою письмовою системою є шумерська писемність, що надалі розвилася в клинопис. Клинопис - це система листа, при якій знаки видавлюються очеретяною паличкою (стилом) на табличці із сирої глини. Клинопис поширився на все Межиріччя й став основною писемністю древніх держав Близького Сходу.Розвиток системи керування державою, нагромадження багатств правителями, знаттю й храмами вимагало обліку майна. Система глиняних кульок, де кожний елемент позначав один об'єкт (корову, барана й т.п.), служила для цих цілей уже в 9-ом тисячоріччі до н.е. Починаючи приблизно з 5 тис. до н.е. з метою кращого зберігання, фішки стали поміщати в спеціальні контейнери – булли (порожні глиняні кулі діаметром 10 див).

В 3300 р. до н.е. на поверхні булли з'являється короткий опис його вмісту, і необхідність розбивати контейнер при кожній перевірці відпадає. Фішки виявилися непотрібними, і зникли, а контейнер став плоским. Так виникли перші глиняні таблички із числами: кружечками й куточками, видавленими в глині, форма й розмір яких указували на об'єкт, що позначався, і його кількість.

Перші символи писемності мали форму товарів і були піктограмами, які відображали загальний зміст повідомлення у вигляді одного або послідовних малюнків.

До 3000 р. до н.е. піктограми й ідеограми стали використовувати фонетично, становлячи із цих символів слова, які часом навіть не мали прямого відношення до зображених предметів.

Разом з тим змінювався й стиль писемності. Для спрощення запису, усі символи були розкладені на короткі відрізки, які вже не потрібно було вирізати в глині, а можна було просто наносити за допомогою спеціальної палички із загостреним кінцем. Починаючи з II тисячоріччя до н.е. клинопис поширюється по всьому Близькому Сході. І хоча винахід писемності відбувся як кульмінація тривалого процесу розвитку відміток на глині, що відбувався на всій території Древнього Близького Сходу, саме шумерам вдалося, використовуючи систему фішок, перейти безпосередньо до писемності. Завдяки цьому ми одержали масу відомостей про шумерські закони, релігію, міфи й т.і.

Учені вважають найбільш древній винахід писемності самим істотним внеском шумерів в історію світової культури.

Література

У Шумері були створені перші поеми, що містили древні перекази й розповіді про героїв. Писемність дозволила донести їх до нашого часу. Так народилася література.

Шумерська поема про Гильгамеша оповідає про героя, що наважився кинути виклик богам. Гильгамеш був царем міста Урук. Він похвалявся перед богами своєю могутністю, і боги розгнівалися на гордія. Вони створили Енкида - напівлюдину-напівзвіра, що володів величезною силою, і послали його поборотися з Гильгамешем. Однак боги прорахувалися. Сили Гильгамеша й Енкида виявилися рівними. Недавні вороги перетворилися в друзів. Вони відправилися в подорож і пережили безліч пригод. Разом вони перемогли страшного велетня, що охроняв кедровий ліс, і зробили чимало інших подвигів. Але розгнівався на Енкида бог сонця й прирік його на смерть. Гильгамеш безутішно оплакував смерть друга. Зрозумів Гильгамеш, що не зможе перемогти смерть.

Відправився Гильгамеш шукати безсмертя. На дні моря він знайшов траву вічного життя. Але як тільки герой заснув на березі, зла змія з'їла чарівну траву. Так і не зміг здійснити Гильгамеш свою мрію. Але створена людьми поема про нього зробила його образ безсмертним.

У літературі шумерів ми зустрічаємо виклад міфу про потоп. Люди перестали коритися богам і своєму поводженню викликали їхній гнів. І боги вирішили погубити рід людський. Але серед людей була людина на ім'я Утнапиштим, що у всьому слухався богів і вів праведне життя. Бог води Еа зглянувся над ним і попередив про потоп, що насувається. Утнапиштим побудував корабель, занурив на нього своє сімейство, свійських тварин і майно. Шість днів і ночей носився його корабель по хвилях, що бушували. На сьомий день буря затихла.

Тоді Утнапнштим випустив ворона. І ворон не повернувся до нього. Зрозумів Утнапиштим, що ворон побачив землю. То була вершина гори, до якої й пристав корабель Утнапиштима. Тут він приніс жертву богам. Боги простили людей. Утнапнштиму боги дарували безсмертя. Води потопу відступили. З тих пор знову став множитися рід людський, освоюючи нові землі.

Міф про потоп існував у багатьох народів стародавності. Він увійшов у Біблію. Навіть древні жителі Центральної Америки, відірвані від цивілізацій Древнього Сходу, теж створили сказання про Всесвітній потоп.